Дорога додому здавалася вічністю. Тільки коли довелося поїхати цей шлях назад, я зрозуміла, що дуже далеко забралася у пошуках щастя. Батьки прийняли мене привітно.

-Не Чекали тебе побачити. Як твоє життя сімейне?

-Мам, я пішла від Вадима. -Невже! Назавжди?

-Не знаю подивимося.

-А як же малюк? На якому ти місяці?

-Я сама його на ноги поставлю, на п’ятому. Ми з Вадимом разом п’ять років прожили. І тут виявилося, що в нас абсолютно різні уявлення про життя. Найактуальнішою темою суперечностей стали діти. Я завжди мріяла про дітей, а Вадим не поділяв мого ентузіазму.

Коли я випадково заваrітніла, ситуація загострилася. Я вирішила поїхати до батьків. Думала, що зможу нарешті все обміркувати та ухвалити рішення щодо нашого шлюбу.

Вадим не дзвонив тиждень, а потім подзвонив і говорив так, ніби нічого не сталося. Наче я просто далеко перебуваю через збіг обставин. Не повірите, але за фактом розлука позитивно позначилася на наших відносинах.

Ми розмовляли майже щодня та знайшли нові кути дотику. Вадим часто цікавився моїм самопочуттям. Ваrітність у мене пройшла легко. Рівно вчасно я наро дила здорового хлопчика.

Я була у нестямі від радості. Материнство безповоротно змінило моє життя, але я була рада таким змінам. Материнські клопоти були мені тільки на радість. На жаль, чоловік мене не зустрів із полоrового будинку з кульками та квітами, мама мене просто на таксі забрала додому.

Вадим був зайнятий на роботі, тож на той час не зміг приїхати. Він приїхав за тиждень. Коли вперше побачив нашого хлопчика, одразу в нього закохався. Він забув усі свої аргументи проти дітей, котрі так захищав. Малюк скріпив наш шлюб. Я дуже люблю чоловіка. Рада, що нам вдалося зберегти стосунки, і ця історія має гарну кінцівку.

КІНЕЦЬ.