Я завжди відрізнялася яскравістю та життєлюбством. Але все змінилося, коли я вийшла заміж за Руслана.

Поступово він став обмежувати мою свободу, позбавляючи мене радощів, до яких я звикла змалку.

Моя любов до веселощів, краси та догляду за собою стала для нього предметом роздратування.

“Навіщо тобі одягати цю сукню? Ти йдеш гуляти чи побачитися з принцем?”

– Руслан регулярно висловлював своє невдоволення моїми виборами.

Його слова та вчинки перетворили мене на залякану тихоню, яка боялася якимось чином висловити себе.

Якось я спробувала з ним поговорити на цю тему: “Мені здається, ми обидва стали нещасливі.

Чи не думаєш ти, що наше життя могло б бути кращим, якби ми обидва були вільнішими?”

Але він лише відмахнувся: “Ти моя дружина, і тобі слід поводитися відповідно.

Не потрібно цих вічних розмов про свободу і щастя.”

Мені не хотілося розлучатися, особливо, заради нашої дочки, яка стала світлом у цій непроглядній темряві. Однак я розуміла, що так жити довго точно не зможу.

Я почала шукати вихід, звертаючись за підтримкою до друзів та родичів.

Вони допомогли мені зрозуміти, що перший крок до зміни – це визнання, що ситуація є неприйнятною.

Згодом я знайшла сили почати маленькими кроками повертати собі втрачене почуття власної цінності.

Я почала займатися тим, що приносить мені радість, чи то читання, йога чи просто прогулянки на свіжому повітрі.

Мій шлях до відновлення самоповаги та незалежності був непростий, але кожен маленький крок у напрямку зміни робив мене сильнішою.

Я зрозуміла, що, навіть не подаючи на розлучення, я можу прагнути життя, в якому буде місце і для мого щастя, і для сім’ї.

КІНЕЦЬ.