Я завжди була рада допомогти сім’ї свого сина. Але те, що зробила невістка, щоб рідше бачити мене, змінило моє ставлення до них назавжди.

 

Допомагати синові – це для мене обов’язок. Нapoдила, значить і мусиш йому допомагати у всьому, особисто я думаю так. Моя невістка і син з дитиною живуть у мене вдома, точніше, це його будинок, тому що потім я на нього все оформлю. Нещодавно невістка від бабусі своєї отримала у спадок невелику суму грошей.

На ці гроші ні квартиру купити, ні збудувати її. Тамара, невістка, дивилася квартири у місті, мовляв, знайдуться дешеві, а там ремонт зроблять і все буде готове, але нічого нормального знайти не змогла. У результаті вирішила купити дачу в нашому ж селі. Я зраділа, адже й близько будуть, і допомагати зможу, а якби в місті були, то навряд чи могла б до них часто приїжджати.

Тамара вирішила купити дачу на самому кінці села і як я здогадуюсь, щоб далеко від мене бути. Думаю, син точно близько до мене купив би, а зараз не може їй сказати нічого, адже це її гроші і розпоряджається ними тільки вона. Купила вона дачу, але та насправді була схожа на руїну: стільки роботи треба зробити – і уявити складно.

Всередині смердить, все розкинуто, та й цей мотлох треба розібрати, а про двір взагалі мовчу. Я ось думала, що вже не працюю, бо на пенсії, цілими днями або на городі, або вдома сиджу. Вирішила запропонувати свою допомогу, раптом погодяться.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩