Вже багато років, як тільки починається весна, я їду жити в село. І мешкаю там аж до пізньої осені. До міста повертаюсь лише у справах. Так, два тижні тому я їздила у міську поліклініку. Хотілось все швиденько владнати й повернутись в село доки не стемніло.

На жаль не склалось так, як я планувала. Довелось довго чекати на результати аналізів і я пропустила останній автобус. В мене не було іншого виходу, як попросити доньку залишитись у неї на ніч. Моя Оксана зараз в декретній відпустці, скоро в мене народиться онук. У доньки тепер небагато розваг, тому вона часто телефонує мені, щоб просто поговорити, наприклад, коли займається домашніми справами чи йде до магазину.

За день я страшенно зголодніла. Зранку лише чаю встигла випити. Не хотілось їхати у гості без попередження, тому подзвонила Оксані й запитала чи можна у неї переночувати. Особливого ентузіазму в голосі доньки я не почула, але вона відповіла, що чекатиме.

І ось я у неї вдома, зняла пальто, пішли на кухню. Я натякнула Оксані, що за цілий день не мала й крихти в роті. Та мовчки поставила переді мною тарілку з гречкою та заварила чаю. Мені аж якось незручно стало. Думаю, може погано себе почувала, що нічого не встигла приготувати. Вирішила сходити до крамниці, що знаходиться неподалік, щоб придбати якихось ласощів. Зять ввечері прийде теж поїсть.

У Артема відповідальна посада, напружений графік. Я якраз одягала пальто у коридорі, як він повернувся з роботи. Моя Оксана одразу побігла на кухню, дістала з холодильника салати, а з духовки запіканку. З милою посмішкою запросила чоловіка до столу і вони сіли вечеряти.

Я завмерла на порозі на кілька секунд, до останнього сподіваючись, що мене теж покличуть вечеряти, але ж ні. В грудях стисло і хотілось плакати. Я все життя дбала про доньку. Себе в чомусь обмежувала, аби вона ні в чому не знала нужди. І ось така мені подяка.

Тихенько пішла до кімнати, взяла свої речі та відправилась на вокзал. Не хотілось залишатись в домі, де для всіх я порожнє місце. Краще вже на вулиці ночувати. А Оксана навіть не збагнула, що трапилось.

Наступного дня зателефонувала, ніби вчорашнього вечора й не було. Запитувала, які огірки краще брати для соління. Відповідала їй досить неохоче, вона навіть перепитала чи нормально я почуваюсь. Невже самій важко здогадатись, чому я без настрою? Мене дуже образила її вчорашня поведінка.

Не так я її виховувала. Не до кінця розумію, чи вона вдала, що нічого не розуміє, чи й справді не усвідомлює, як жахливо повелась з рідною матір’ю. Щоб все з’ясувати, сказала напряму, що відчуваю після вчорашньої гостини. Але Оксана не вбачає своєї провини.

Вже минуло трохи часу, але образа не дає мені спілкуватись з донькою, як раніше.

КІНЕЦЬ.