Своїм гарним життям я завдячую своїй мамі.

Саме вона з раннього віку мене і мого брата Назара, сама виховала, дала гарну освіту, важко працюючи на кількох роботах, щоб у нас було все найкраще і ми ніколи не почували себе ображеними тим, що тато нас покинув, як ми ще були маленькими.

Свою маму я не часто бачила, як вона відпочиває. Вона весь час була в роботі вдома, чи на городі, а потім ще й їхала до міста на роботу, за яку отримувала зарплатню.

Та коли ми підросли і нам вже час було ставати студентами, мама наша вирішує їхати за кордон на заробітки у Німеччину. Вона і до сьогодні залишається там.

Там вона зустріла своє кохання. Допомога і фінансова підтримка від мами ніколи не закінчується.

Вона, як і раніше, піклується про нас з братом, а також і про свою маму, мою бабусю, з якою я зараз і живу. Брат мій на сьогодні успішний бізнесмен, має своє власне житло у місті.

Багато дівчат крутиться навколо нього, та сім’ї він своєї ще не створив. А ось я вже два роки як заміжня. Своє сімейне гніздечко ми облаштовуємо в батьківській оселі поряд із бабусею, яку мама залишила на мене.

Саме про цю жінку, і буде моя історія. Ще коли я була маленькою, моя мама важко працювала, вдома городи, господарка, все це привело до того, що в мами були хворі ноги, і це при тому що мама єдина дочка у своїх батьків.

Моя бабуся в той час ще також була молода, та вона себе сильно любила і берегла. Тому до роботи не бралася, хоч її фінансова підтримка мамі би тоді сильно допомогла.

Маму вона геть не шкодувала, жодного разу за неї нічого не зробила, вона все так обкручувала, що мама почувалась винною перед нею і зобов’язаною дбати про бабусю.

Не одноразово я чула від сусідки такі фрази: “Ой Ганю геть не шкодуєш ти своєї дочки! Як тобі спиться, коли п’ята година твоя дочка з двома торбами на електричку іде?”

А бабця завжди знаходила причини себе оправдати. Так і тепер, живучи зі мною, бабця зовсім не допомагає мені ні на кухні, ні в побуті.

Навіть вазони їй ліньки полити.

Одного дня я затрималась на роботі, а працюю я перукарем, мала клієнтку. Тому заздалегідь подзвонила бабусі і попросила їй приготувати щось на вечерю. Наприклад, легенький супчик, адже чоловік з роботи голодний прийде, тай я за цілий день рідкого би з’їла.

Натомість моя бабуся зварила пельмені, які я наморозила собі на всяк випадок, коли трапляться гості і потрібно буде щось швиденько зготувати до столу.

Кожен день моя бабця витрачає багато часу на телевізор і балачки з коліжанками. Я, як служниця, маю їй догоджати і готувати їжу.

Вона себе файно влаштувала, на заміну мамі, прийшла я. Ця вся ситуація мене сильно мучить, та мама мене просить мовчати адже ми маємо дбати про своїх батьків, а відповідно і бабусь в похилому віці.

Та в моєї бабці здоров’я міцніше ніж у молодиці, в своєму віці вона ще би могла бути корисною, та бажання в неї такого нема.

Чи правильно себе стримувати, коли я хочу їй звернути увагу, що так як вона живе, жити не можна, і що в мене важкість на душі за маму, за те як вона з нею чинила всі ці молоді її роки?

КІНЕЦЬ.