Я занадто довіряла чоловікові, а він все майно так хитро оформив, що після розлучення я навіть через суд не могла нічого довести. Я губилася в здогадках, просто не знала, що мені робити, і як тепер жити далі. І як не дивно, першою мені подала руку допомоги моя свекруха, яка запропонувала мені їхати в Італію. Там у неї працювала одна подруга, і вона домовилася з нею, що та мене там зустріне і перший час допоможе. Так я від безвиході стала заробітчанкою

Я приїхала з Італії у відпустку, і перше, що я зробила, це пішла до колишньої свекрухи. І хоч я розлучилася з її сином, але про неї я не забуваю. Спершу як ми лише одружилися з Олександром, його мама мене не приймала, говорила, що я занадто бідна.

Мені було всього 20 років, коли я заміж виходила, а чоловік був старшим за мене на 8 років, і вже мав свій невеличкий бізнес. Мої батьки самі жили не вельми багато, тому і не могли мені нічого дати, а сама я ще не працювала, то ж прийшла, як то кажуть, до чоловіка з пустими руками.

Олександр завжди запевняв мене, що це не проблема, і що головне – це наша любов. Я швидко увійшла в курс справи і стала допомагати йому в бізнесі. Працювала я нарівні з чоловіком, але окремо для себе грошей я не відкладала, бо не бачила в цьому потреби. Хіба ж я знала, що він після 15 років шлюбу мене покине?

У нас все добре було, ми обоє багато працювали, от тільки нам не щастило стати батьками. Одного разу чоловік мене покликав на кухню, і сказав, що має до мене серйозну розмову. Я присіла на стільчик, а він ошелешив мене тим, що у нього є інша жінка, яка чекає від нього дитину.

А потім на мене чекало ще одне потрясіння, бо я зрозуміла, що нічим не володію, і після розлучення я практично опинилася на вулиці. Як так сталося, я і сама не знаю, напевно, я занадто довіряла чоловікові, а він все майно так хитро оформив, що я навіть через суд не могла нічого довести.

Я губилася в здогадках, просто не знала, що мені робити, і як тепер жити далі. І як не дивно, першою мені подала руку допомоги моя свекруха, яка запропонувала мені їхати в Італію. Там у неї працювала одна подруга, і вона домовилася з нею, що та мене там зустріне і перший час допоможе.

Так я від безвиході стала заробітчанкою. Коли я приїхала в Італію, то мені було всього 35 років. Я майже відразу вийшла заміж. Бо працювала в одного літнього італійця, і до нього приходив внук. Між нами виникла симпатія, і він майже відразу запропонував мені зустрічатися.

Але я вже навчена гірким досвідом, тому я наполягла на офіційному оформленні стосунків, і навіть дитину народила. Зараз у мене все добре, виходить, правду кажуть: не було б щастя, так нещастя допомогло.

Додому я приїжджаю рідко, але якщо вже приїжджаю, то обов’язково заходжу до своєї свекрухи. Вона дуже любить італійську каву, і я спеціально для неї везу кілька пачок. А цього разу я подарувала їй тисячу євро, бо в неї був ювілей нещодавно. Думаю, що вона заслужила, бо була єдиною людиною, яка мене підтримала у скрутний час.

Про Олександра свекруха говорити не любить, як я розумію, в новій сім’ї у нього не все добре. Бізнес його занепав, дружина йому не допомагає, а тільки пиляє, що він замало грошей заробляє.

Але кожному своє. Що хотів – то і має.

Джерело