– Мамо, приїжджай роботу приймати – хата готова, будемо робити входини, – радісно прощебетала мені донька в слухавку.

А потім додала, що у неї є ще одна новина – вона заміж виходить, за майстра, який наш будинок будував.

Як як почула, що моя донька зібралася заміж за чоловіка, в якого є двоє дітей, то відразу зібралася і приїхала додому, щоб відговорити її від цього вчинку.

Олесі моїй 23 роки, вона лише нещодавно університет закінчила, я мріяла, що вона кар’єру зробить, знайде собі хлопця хорошого, а вона заміж захотіла за чоловіка, старшого за себе на 12 років, та ще й з двома дітьми від першого шлюбу.

Я поїхала на заробітки в Іспанію, бо іншого виходу в мене не було.

Після того, як не стало мого чоловіка, я залишилася жити в хаті свекрухи, бо мені не було куди йти.

Ви собі уявляєте, як це жити з свекрухою? Проте, до себе додому я повернутися не могла, там давно хазяйнувала моя сестра. У них з чоловіком двоє дітей дорослих, куди ще я з донькою?

Свекруха у мене, начебто, людина непогана, ми з нею досить мирно жили. Але я розуміла, що у неї є своя донька, і хата, в разі чого, мені не належатиме.

В 49 років я наважилася їхати за кордон. Подумала, що донька вже студентка, вона справиться без мене, і до того ж, свекруха пообіцяла мені, що буде за нею приглядати.

А я поїхала заробляти на житло. Перші кілька років я гроші додому не висилала, а потім, коли вже назбиралася певна сума, стали ми будинок будувати.

Оскільки ні чоловіка, ні зятя у мене не було, я була змушена найняти бригаду хлопців, які займалися будівництвом.

Головним там у них був Віталій. Чоловік мені видався серйозним і надійним, то ж я з Іспанії керувала, доньці гроші висилала, а вона вже платила майстрам за роботу.

Не знаю як, але вони стали зустрічатися з цим Віталієм. Він чоловік сімейний – дружина і двоє дітей. Але моїй доньці наплів, що з своєю жінкою він давно не живе, а не розлучається, бо нема йому куди йти.

От у них, разом із коханням, і план зародився – добудують хату, одружаться, і будуть в ній жити.

Віталій, як і обіцяв, швидко розлучився з своєю дружиною і відразу ж зробив моїй доньці пропозицію. А та погодилася. І відразу мені в Іспанію зателефонувала, щоб сказати радісну новину.

Утішила так утішила, я аж не знала, як на це реагувати. Набрала свекруху, кажу – куди Ви дивилися?

А вона клянеться, що нічого не знала, навіть не підозрювала про те, що Олеся з цим Віталієм зустрічається.

Приїхала я, і що? І нічого. Донька вперлася, що у них любов, і відмовлятися від нареченого вона не збирається.

– Якщо так, – кажу, – то виходь заміж, але в моїй хаті Ви жити не будете.

Донька на таку мою реакцію не розраховувала, стала говорити, що Віталій хату цю своїми руками збудував.

– Я йому за це великі гроші платила, – кажу. – Так що хата моя, і рішення свого змінювати я не збираюся.

Донька таки вийшла заміж за Віталія, і вони разом поїхали в місто на знімну квартиру.

А я зачинила свою новозбудовану хату на ключ, і повернулася назад в Іспанію.

З донькою і зятем я не спілкуюся вже 5 років. У них за цей час народилося двоє дітей. Своїх внуків я ще не бачила.

Свекруха моя мені постійно телефонує і картає, що я черства людина, бо в той час, коли велика нова хата стоїть зачинена на ключ, моя донька з дітьми поневіряється по чужих квартирах.

Каже, що життя занадто коротке, щоб з рідною дитиною не спілкуватися.

– Ти вже нічого не зміниш, – каже свекруха. – Вони собі живуть, і непогано ладнають, діточки є. Так що, змирися, і пускай дітей в хату.

Я вже зовсім заплуталася, що мені робити? Помиритися з донькою і впустити їх жити в свою хату, там місця всім вистачить.

Чи все ж, триматися свого – якщо мене не послухала, то тепер нехай живе як хоче?

Джерело