Я живу з донькою та онукою, і вони ставляться до мене зі зневагою. Наче чекають, коли я вже відійду на той світ. Я сама винна, бо пішла на поводу у дочки Свєти. Я за її порадою свою двокімнатну квартиру продала, донька продала свою кімнату в гуртожитку і купили трикімнатну квартиру. Свєточка запевняла, як добре всім буде, а вона піклуватиметься про мене. Але я їй не потрібна.

Прикро, що й онуці Катюші не потрібна, хоча ростила її я, а не Світлана. Чоловік мене покинув, коли Свєті було два роки, пішов до іншої. Я одна дочку підняла. Вона в інше місто поїхала, там до коледжу вступила. За пів року приїхала, плаче: «Мамо, я чекаю дитину».

Народила доньку, назвали Катериною. Світлані доучитися треба було, і всі турботи про маленьку дитину я взяла на себе. Потім Світлана з чоловіком якимось там з’їхалася, а Катя так у мене і жила, вирішили, що в мене дитині краще. Я і в школу дівчинку повела, і уроки з нею робила, доки Свєта своє особисте життя влаштовувала.

І ось виростила внучку, Катюша до інституту вступила. Світлана з чоловіком тим розійшлася і про нас згадала. Катя все “Мама!” так «Мамо!» гасає навколо неї. І я піддалася на умовляння разом жити, та й вік у мене, хворію – цукровий діабет. Але я спокійно не помру.

Тут знову Світлана чоловіка знайшла. Днями торт купив, мені шматок приніс. Я говорю: «Мені не можна, я хворію». А Світлана мені: «Мам, ти чого, дурна?». Я образилася. Взагалі я тепер навіть не знаю, ким у цій квартирі відчувати себе. Я можу цілий день не виходити з кімнати, і ні внучка, ні дочка не зайдуть і не поцікавляться — хоч жива.

На мою думку взагалі не зважають, навіть ніколи не запитають, що я хочу на вечерю. Дочка поставить тарілку із супом-жижею і ще вважає, що я їй після цього зобов’язана. А те, що я пенсію свою доньці та внучці віддаю, вони не помічають.

Чоловік Свєтін у нас тепер живе. Поводиться, як вдома, може в трусах по квартирі ходити весь ранок. Сама Світлана молиться на нього. Катя постійно з друзями десь, а коли вдома, я хочу з нею поговорити, а їй усе ніколи, все у своїй кімнаті зачинається і сидить.

Ані подарунка на свято, ані теплого слова. Мені дуже самотньо. Всю себе присвятила дочці та внучці, а тепер таке ставлення. Як же далі жити?

КІНЕЦЬ.