Я знала, що моя мама любить сестру більше, ніж мене, але сподівалась, що це залишиться в дитинстві.

А зараз минули роки, ми з сестрою вже давно дорослі, але я досі відчуваю, що наша літня мама робить між нами різницю.

Люба молодша за мене всього на 2 роки, живе вона в місті, до мами навідується рідко, але для мами вона завжди хороша.

А я все життя прожила біля мами, саме я постійно поруч, і саме я і мій чоловік виконуємо всю найважчу роботу, але до нас у мами постійно є якісь претензії.

Люба, хоч і молодша, але вона першою вийшла заміж, і поїхала разом з чоловіком в місто. Спочатку вони жили на знімній квартирі, а потім сестра стала плакатись батькам, що їм важко орендувати житло, і мама їй віддала бабусину хату в селі, а бабусю до нас забрала.

Сестра з чоловіком цей спадковий будинок швиденько продали, і за виручені гроші купили собі невелику квартиру в місті.

Відтоді Люба в село стала приїжджати значно рідше, все вигороджувала себе відмовками, що у неї часу немає. В селі завжди багато роботи, але вона ніколи нам не допомагала, коли ми садили город чи збирали урожай, її не було, але мама потім пакувала повні сумки продуктів, і везла Любі в місто.

Я нічого не мала проти, це ж її дитина, а моя рідна сестра. Але з часом Люба так вже звикла до того, що ми маємо їм допомагати, що вона просто телефонувала, і начитувала мамі список, що цього разу та має їй привезти.

Я бачила як мама готує для неї сумки, і мені було від того прикро, бо кращі яблука і більша картопля діставалася сестрі, а все гірше залишалося нам.

Якось я захворіла, і захотіла бульйону. У нас були кури, і я сказала мамі, що хотіла б курячого супу. Але мама мені відмовила, сказала, що курчата ще занадто молоді. А от в наступну суботу Любі в місто вона повезла аж дві курки, бо та збиралася в неділю святкувати свій день народження, і їй було треба.

Тоді мене це дуже зачепило, я навіть плакала, але що тут скажеш – так було завжди: все найкраще – сестрі, а мені по залишковому принципу.

Заміж я вийшла пізно, аж в 30 років. Мама замість того, щоб мене підтримати, навпаки, ще мене картала, що якби я була такою красивою як Люба, то швидко б собі нареченого знайшла.

Наче я винна, що Люба – красуня, а я – ні. Сестра на маму схожа, а я на батька. Думаю, що саме через це у мами таке ставлення до мене, адже батько нас залишив, коли ми малими ще були, і їй довелося все самій тягнути.

Та хіба можна через це одну дитину любити більше, а іншу менше? У мене самої двоє дітей, і я собі не уявляю, що когось з них я люблю більше, а когось менше.

Я з усім готова була миритися, але те, що нещодавно сталося, мене зовсім підкосило.

Сестра захотіла купувати машину, і їм не вистачає грошей. Так вона захотіла, щоб ми з чоловіком уже зараз сплатили їй її частку з батьківського будинку, і тоді вона не претендуватиме на спадок.

Найсумніше в цій історії, що мама її підтримала, сказала, що ми маємо сплатити Любі 6 тисяч євро, і це по-родинному. Вона знає, що ці гроші у нас є, бо мій чоловік в свій час їздив на заробітки, і ми собі потроху відкладали, адже у нас підростає двоє дітей, і треба заради них постаратися.

А тепер я маю віддати просто так ці гроші сестрі, бо вона машину захотіла! А я тут до чого? Я ж була впевнена, що сестра отримала свою частку спадку, коли мама віддала їй будинок бабусі. Все ж чесно.

Але ні. Мама вважає, правильно буде, якщо вона поділить свій будинок між нами обома, тому наполягає на тому, щоб я таки віддала сестрі ті 6 тисяч євро.

Я не знаю, що мені робити. Якось нечесно все виходить. А яка ваша думка? Як правильно вчинити в цій ситуації?

Джерело