Я їй просто не дозволятиму їсти! Знаєте, від своєї мами я поки росла натерпілася нормально так. А через два тижні вона до мене їде в гості, подивитися, як я облаштувалася, як живу. А я приготувала план помсти, цілий сценарій склала.

Отже, як я вже сказала, через 2 тижні до мене приїде погостювати мама – вперше після того, як я вступила до університету. А рік тому вся моя сім’я поїхала за кордон і більше не бачилися, бо я лишилася в Києві.

І ось коли мама приїде, я збираюся поводитися з нею так само, як вона зі мною, коли я була маленькою.

Знаєте, як ми з братом росли? У нас в родині і квартирі діяло непорушне правило: нам не дозволяли брати їжу з кухні і холодильнику, не запитавши дозволу у мами.

Якщо когось із нас за цим ловили – все, ми «злодії». Мама нас вичитувала, а іноді навіть карала, залишаючи без десерту чи прогулянки і навантажуючи якоюсь домашньою роботою.

Дійшло до того, що мама встановила замки на шафах та в холодильнику, а на кухні поставила камеру. Вона стежила за тим, скільки разів на день я заходжу на кухню, і, якщо їй здавалося, що занадто багато, вона говорила, що я маю «проблеми з їжею».

Крім того, мені не давали із собою до школи ні обід, ні гроші на обід у шкільній їдальні. Іноді на вечерю ми замовляли їжу навинос, але частіше мама та вітчим замовляли тільки для себе і говорили, що нам, дітям, таке не можна.

Одним словом, не перегружаючи вас деталями мого і братового дитинства, план у мене такий: коли мама приїде, я введу обмеження по часу перебування на кухні, їжу і продукти без мого дозволу вона теж не візьме.

Може, навіть замовлю щось – піцу чи суші, а з нею ділитися не буду. Я всією душею хочу показати їй, якими безглуздими були її правила щодо їжі як мені було важко, особливо в школі.

Я була підлітком і постійно хотіла щось перекусити, всі навколо щось жували, а в мене не було ні кишенькових грошей, ні готових перекусів. Іноді зі мною однокласники ділилися якимось яблуком чи пиріжком, але просити щоразу мені було соромно.

Зараз у мене все добре. Я живу з коханим хлопцем Станіславом на орендованій квартирі в Києві, ми працюємо і навчаємося, заробляємо собі і на їжу, і на одяг, відпочинок тощо. Але маму я досі пробачити на можу.

Я сподіваюся, що вчинивши з нею так само, я її прощу і зможу нарешті відпустити цю образу, бо просто так пробачити і все забути, залишити у минулому у мене досі не вийшло.

Щоправда, мій хлопець вважає, що це дитячий вчинок – мовляв, навіщо ускладнювати й так складні стосунки із мамою? Тато і брат з ним згодні. Я я не хочу відмовлятися від плану і крапка.

А що ви думаєте, що можете мені порадити, поглянувши на цю ситуацію збоку?

Джерело