Я вже понад 15 років працюю в Чехії. В Україні у мене є двоє дітей: доньки.

За час заробіток я обох їх вивчила, зробила весілля та допомогла купити власне житло. Також щомісяця надсилала їм продукти та одяг, іноді передавала гроші.

Родом я з невеликого села. Чоловік трохи працював, а тоді проміняв сім’ю на друзів та оковиту.

Ми не могли вирватись з боргів і грошей заледве вистачало, тоді я й поїхала за кордон зі знайомою, яка допомогла влаштуватись та знайти роботу.

Багато працювала, все надсилала спершу своїй мамі, а вона вже доводила до ладу наш дім. Коли мами не стало, то допомагала дітям, а будинок залишився недоробленим.

Та виявилось, що того, що я зробила донькам мало, бо вони сваряться за кожну мою передачу. Не можуть вирішити, кого більше люблю. Дійшло до того, що вони стали налаштовувати мене одна проти одної.

– Мамо, Катя тринькає все направо і наліво. Могла б вже  ремонт зробити – каже старша Аня.

– Аня наша тільки й про гульки думає, а обіцяла тобі, що машину придбає. Для неї завжди мало буде – говорить молодша.

І це лише найдобріше, що вони говорять. Це мене дуже засмутило і роздратувало. Вирішила, що грошей більше не передаватиму. Тільки продукти деякі та одяг.

Коли ж так зробила, доньки одна наперед одної дзвонили і питали чи не загубився конверт дорогою.

– Треба вміти жити за свої гроші, а не на маминій шиї досі сидіти. Я хочу відбудувати будинок, щоб мати, де на старості жити – сказала я.

З того часу дівчата зі мною не спілкуються та розпускають плітки, що я гроші люблю більше за них.

Скажіть, хіба я погана мати і мало дітям дала? Як би ви вчинили?