Я вже не молода, маю 37 років. Я би дуже хотіла повернутися з Києва у своє рідне село на Полтавщині, але мені перешкоджає молодша сестра Владислава. Я виросла у селі. Мене любили батьки, дідусь, бабусі й дідусі. Зараз стареньких вже немає на світі, але є батьки, ще в силі і при здоров’ї. І ще у мене є молодша сестра. Дитинство – це найсвітліше, що було в моєму житті. Я зберегла щиру любов до родової землі і дому. Люблю природу, з задоволенням пораюся на городі, земля дає мені енергію. Але так вийшло, що мій майбутній чоловік жив і працював у столиці. Я вийшла заміж і поїхала в Київ
Я вже не молода, маю 37 років. Я би дуже хотіла повернутися з Києва у своє рідне село на Полтавщині, але мені перешкоджає молодша сестра.
Розповім трохи про себе й свою історію, щоб все було краще зрозуміти. Я виросла у селі. Мене любили батьки, дідусь, бабусі й дідусі. Зараз стареньких вже немає на світі, але є батьки, ще в силі і при здоров’ї. І ще у мене є молодша сестра.
Дитинство – це найсвітліше, що було в моєму житті. Я зберегла щиру любов до родової землі і дому. Люблю природу, з задоволенням пораюся на городі, земля дає мені енергію.
Але так вийшло, що мій майбутній чоловік жив і працював у столиці. Я вийшла заміж і поїхала в Київ: не з любові до великого міста, а з кохання до людини. Коли Артем забирав мене з собою, він пообіцяв відпускати мене на батьківщину, коли душа забажає.
Ми 11 років разом і він тримає своє слово. У нас двоє дітей. П’ять років тому сестра вийшла заміж, привела чоловіка до батьківського дому, теж народила дитину. І тепер я відчуваю, що вона виживає мене звідти. І мені це не просто здається.
Я приїжджаю не в батьківський дім, а до неї в гості. Причому гостя я – непрохана. Все стало за її правилами. Якщо вона годує дитину, вона нікого не пускає на кухню. І байдуже, що моїм дітям також треба поїсти. Сестра говорить, що у будинку тісно з нами.
Кімнату, в яку батьки мене виселили з моєї, вона принципово називає не моєю кімнатою, а великою кімнатою. Розпоряджається у ній, як господиня. Я вкладаю дітей спати, а вона вирішує, що її дитині можна там гратися – хлопчику ні в чому відмовляти не можна.
Від мами сестра вимагає не допомагати мені з дітьми, а допомагати лише їй. І ще багато таких різних моментів.
Я пробувала рідше їздити. Але я дуже сумую за домом, садочком нашим, рідними вулицями. Мама також засмучується, але якось вплинути на сестру не може.
Я пробувала розмовляти з батьками, та вони кажуть, що сестра і їх рада була б вижити з дому. Вказати на двері вони їй не можуть – шкода онука. І це при тому, що у сестри є мамина квартира у місті – двокімнатна. Але Влада там не хоче жити.
У нас із чоловіком – також двушка, за яку ми самі платимо іпотеку. Це я до того, що сестра живе у батьків не тому, що їй нема де жити. А ще вона вважає мене заможною і сердиться через це, але сама працювати не хоче, а чоловік без освіти – багато для неї заробити не може.
Я не проти, щоб мені від маминої квартири нічого не дісталося. Але я хочу приїжджати до рідного дому і не відчувати себе чужою та зайвою. Не знаю, чим ви зможете допомогти мені вирішити ситуацію. Але може, хоч підтримайте і поділіться своїми порадам й думками.
Дякую і всім добра!