Я вже другий рік заробляю більше за чоловіка. Думала, що в ньому зіграє якась гордість, він шукатиме більш прибуткову роботу, але чоловіка все влаштовує.

Він навіть не ворухнувся у бік збільшення свого заробітку. А навіщо? Грошей нам вистачає, він сильно не напружується, тож мої проблеми – це лише мої проблеми.

При цьому людина ще щось говорить мені з приводу дітей, на кшталт, час би нам вже завести малюка. А годувати його хтось буде, якщо я в декрет піду?

Я спочатку мовчала, думала, що чоловікові самому не зовсім комфортно, що дружина більше за нього заробляє. Думала, що він шукає якихось виходів із ситуації.

Але через три місяці зрозуміла, що в нього щодо цього взагалі голова не болить. Ми ж сім’я, гроші у нас спільні, яка різниця, хто і скільки заробляє.

Довелося чоловікові пояснювати, що я не прагну бути основним здобувачем, не хочу брати на себе таку відповідальність, до кар’єри не рвуся.

Я б взагалі із задоволенням стала домогосподаркою, але обставини такі, що не можу собі дозволити сидіти вдома. Іпотеку треба закривати, машину хотілося б купити, дещо по здоров’ю треба зробити, а це все гроші.

Чоловік після моїх пояснень задумався, сказав, що шукає собі якусь іншу роботу, щоби отримувати більше. Я зраділа, що спромоглася до нього донести свої думки.

Подальші його дії показали, що він нічого не зрозумів. Роботу він змінив, але там зарплата на три тисячі більша, це ні про що різниця.

А якщо враховувати, що робота знаходиться далі, і чоловік туди часто їздить на таксі, бо не висипається, то виходить, що цієї різниці взагалі не видно.

Думала, що у нього там якісь кар’єрні перспективи, але чоловік сказав, що це навряд чи там сімейний бізнес просувають тільки своїх.

– Ти ж хотіла, щоб я більше заробляв, от я й заробляю, – відповів чоловік на моє запитання, навіщо він тоді взагалі роботу міняв.

Але я хотіла, щоб він заробляв більше за мене, а це ніяк не на три тисячі більше! Можна було б ще упокоритися, що він там працює, якби були перспективи зростання. Але він сам сказав, що їх нема.

Довелося ще раз пояснювати чоловікові, що я хочу від нього. Чоловік свиснув і заявив, що в мене надто високі запити, такі зарплати на деревах не зростають.

Так і я свою не на дереві знайшла, працювала, підвищувала свої навички, пробивалася. Чоловік відпрацював до п’ятої години вечора, приїхав додому і на диван ліг. А міг би чогось нового вчитися, що дозволить йому більше заробляти.

Нещодавно були у гостях у свекрух. Вони нашу ситуацію знають, тобто в курсі, що їхній син не здобувач у сім’ї, але жодного разу не чула, щоб вони йому з цього приводу щось говорили.

Зате регулярно заводиться мова про те, що треба нам дітлахів. Іпотеку нам платити ще рік, але поки я спланую і народжу, якраз стільки часу і мине.

Чоловік погоджуючись кивав, а мене так винесла ця ситуація. Я взагалі не люблю посвячувати сторонніх у наші сімейні чвари, але цього разу не втрималася.

Сказала свекрам, що онуків вони побачать не раніше, ніж їхній син буде здатний цих самих онуків забезпечити. Поки що ситуація в сім’ї така, що народжувати йому не погано б було.

Свекри розумно промовчали, а чоловік мені вдома влаштував скандал. Заявив, що я не маю права його ганьбити перед рідними. А хто ганьбить?

Я правду сказала. Піду я зараз у декрет, то він зі своїми сорока тисячами нас не вивезе. У нас платіж за іпотекою лише двадцять тисяч, а ще на щось треба буде жити.

Чоловік зі мною три дні не розмовляє, чекає, коли я піду миритися. Але я не піду, тому що я сказала правду, тільки жорсткіше, ніж це робила зазвичай. А що робити, якщо м’які підходи він ігнорує?

КІНЕЦЬ.