Ми із чоловіком уже 2 роки разом. В останні півроку він тільки і шукає в мені недоліки, постійно говорить мені про те, що я повинна задуматися про свою поведінку, що я не досить роблю для нього, що я думаю тільки про себе, що недостатньо добра до інших людей або що я недостатньо дбайлива до його батьків.

І все це в обвинувальному тоні і щодня поки не доведе мене до сліз, потім грюкає дверима і каже, що я божевільна і мені треба лікуватися. Я просто божеволію, я абсолютно не вимоглива до нього, я завжди приймаю його таким, яким він є, але чому не можу так само бути прийнятою?

Я вже боюся замовити їжу або купити щось собі, бо боюся, що він знову почне скандал, що я зажерлася і думаю лише про себе. Я боюся не піти на роботу, бо мій чоловік скаже, що я лінива.

Боюся лягти спати вдень, бо він скаже, що знову нічого не роблю. Мені так хочеться жити без скандалів, просто щоб мене приймали такою, якою я є.

Щоб хтось любив мене за мій характер, а не шукав у мені мінуси. В мені стільки всього хорошого, але чому мій чоловік бачить лише погане?

Іноді хочеться просто втекти, щоби нічого цього не чути. Я хочу бути кращою, отримую другу освіту, вивчаю англійську, сама можу щось полагодити, дбаю про тварин, смачно готую, підтримую свого чоловіка, нічого не забороняю і багато чого іншого, але чому цього недостатньо, щоб чоловік мене любив?

Напевно, я просто маю розлучитися, адже мені ще 27 років і дітей немає у нас. Важко подолати страх піти, я намагаюся накопичити грошей і потім піти.

Хочу дізнатися у вас, чи правильно я роблю? У моменти слабкості мені так сильно хочеться довести чоловікові, що я не така, як він каже, але потім розумію, що як це безглуздо з мого боку.

КІНЕЦЬ.