Я втратив роботу і довго не міг знайти щось гідне. Саме тому й виникла думка, помінятися з дружиною місцями. Я почав займатися домом і дітьми, а Марта почала брати на себе більше об’єктів. Я навіть уявити не міг, чим закінчиться вся ця “історія”

– Ти серйозно? – спитала Марта, коли я прийшов додому з похмурим виразом обличчя. – Як так сталося, що тебе звільнили?

Я поставив портфель у куток і тяжко зітхнув.

Мене звати Василь, і я точно не чекав, що мій звичний робочий графік розвалиться за один день. Я пропрацював у будівельній компанії кілька років, мав стабільну зарплатню, а головне – певність у завтрашньому дні. Та, схоже, керівництво вирішило інакше. Пояснили, що “криза змушує оптимізувати відділи”, а я опинився серед тих, кого скоротили.

– Просто так, – нарешті промовив я, опустивши голову. – Мені сказали, що потреба в моїй посаді відпала, тож дякуємо за співпрацю і до побачення.

Марта обійняла мене, і я почув, як вона тихенько зітхає. Ми з нею разом уже майже десять років. У нас двоє дітей – Настя (7 років) і Катруся (5 років).

Дівчатка надзвичайно активні, кожна має власний характер, тому вдома ніколи не буває нудно. Марта працює в інтернет-маркетингу, вона дуже любить свою роботу і вкладає в неї багато сил. Я ж був тим, хто приносив додому більш-менш стабільний заробіток і розраховував, що так буде й надалі.

Ми сиділи на кухні, і я дивився на чашку з холодною кавою перед собою. У голові блискавками пролітали думки – де шукати гроші на комунальні, як платити іпотеку, як забезпечити дітей усім необхідним. Я бачив, що Марта хвилюється не менше.

– Можливо, я зможу узяти більше проєктів на роботі, – промовила дружина. – Але тоді я зовсім не матиму часу на господарство.

Вона мала рацію. Її відділ щойно підписав контракт із великим замовником, тож навантаження зросте в рази. Марта була хорошим фахівцем, і керівництво цінувало її за ініціативність. Якщо вона “впряжеться” у ці додаткові завдання, зможе отримувати більше грошей, але хто тоді готуватиме, прибиратиме, забира́тиме дітей зі школи та садочка?

– А якщо я візьму на себе хатні справи і догляд за дітьми? – раптом запитав я. – Поки не знайду нову роботу, можу займатися домом і дівчатами.

Марта глянула на мене з подивом.

– Ти? Ти ж завжди терпіти не міг миття посуду і все, що пов’язане з рутинною роботою. Пам’ятаєш, як ти сварився, коли треба було пропилососити квартиру?

Я зніяковіло знизав плечима.

– Звісно, пам’ятаю. Але зараз ситуація інша. Маю достатньо часу, щоб упоратися з усім цим. Спочатку знайти нову роботу може бути складно, тож чому б не спробувати взяти на себе?

Марта задумливо провела рукою по столу.

– Добре, давай спробуємо, – погодилася вона. – Але попереджаю: це нелегко, як здається.

Я лише кивнув, думаючи, що впораюся. Мені здавалося, що “побути домогосподарем” – не така вже й проблема. Проте вже за перші кілька днів я зрозумів, наскільки все не так просто.

Ранок починається з того, що треба розбудити дівчат, які категорично відмовляються вилазити з ліжка. “Татку, ще п’ять хвилин”, – бурчить Настя, а Катруся взагалі закутується в ковдру і робить вигляд, що не чує. Поки я витягую з них подушки, Марта вже збирається на роботу.

– Василю, я біжу, бо запізнююся на зустріч. Сніданок, обід – усе в холодильнику. Ти розігрієш, гаразд?

Я киваю, ледь встигаючи налаштувати дітей на те, що пора чистити зуби. За якихось пів години потрібно бути на зупинці, щоб встигнути відвести Настю до школи, а Катрусю – до садочка. Дорогою вони встигають посперечатися, хто перший сяде на сидіння в автобусі, і я переконуюсь, що моє терпіння проходить випробування.

Повертаюся додому – і розумію, що пора прибрати у квартирі. Іграшки розкидані в кожній кімнаті, немов ураган пронісся. Посуду гора, як після святкового застілля. В голові – думки про те, де шукати роботу, чи не краще “порубати” своє резюме й розіслати в усі можливі фірми. Та спершу треба розібратися з хатніми справами, інакше навіть сісти написати резюме не буде де – усе завалене іграшками й мисками.

– Марто, я тут подумав, – кажу ввечері, коли вона нарешті повертається. – Може, допоможеш мені хоч трішки з прибиранням у вихідні?

Вона знімає туфлі, ставить сумку з ноутбуком у куток. Видно, що й сама виснажена після довгого офісного дня.

– Звичайно, допоможу, але я теж втомлююся, – зізнається вона, сідаючи на диван. – Слухай, а як у тебе з пошуком роботи?

Я зітхаю.

– Спробую розіслати резюме завтра. Сьогодні цілий день був такий круговерть, що не встиг нічого зробити.

Ввечері, коли діти вже в ліжечках, я розмірковую, як усе-таки нелегко дається “домашній затишок”. Мені здавалося, що це дрібниці – приготувати їжу, витерти пилюку і скласти речі. Але виявилося, що дрібниці перетворюються на нескінченний потік справ, який з’їдає час. І це без урахування нервів, коли діти вередують чи коли потрібно робити разом уроки й пояснювати, чому “школа важлива”.

Одного разу, коли мені стало особливо важко, я зателефонував своєму другові Андрієві, який теж колись був у подібній ситуації.

– Слухай, – жаліюся я. – Постійне прибирання, готування, діти з домашніми завданнями… Мозок просто не витримує. Я ще й шукаю паралельно роботу, але часу ледве вистачає.

– Усе зрозуміло, – каже Андрій. – Але ти ж не забувай, що ваша сім’я – це команда. Говори з Мартою, діліться обов’язками. І не звинувачуй її в тому, що вона не встигає тобі допомогти. В неї теж свої виклики.

Ввечері, після вечері, я все-таки завів серйозну розмову з дружиною. Ми сіли й склали невеличкий план: хто миє посуд, хто відводить дітей до школи, хто готує обід у вихідні, коли в мене більше часу. Рішенням стало те, щоб регулярно обговорювати, що й кому складно, і пробувати мінятися завданнями.

Звісно, ідеальних рішень не буває, особливо якщо я поки не маю стабільного доходу. Але тепер ми хоча б намагаємось діяти спільно, а не мовчки мучитися кожен у своєму кутку. Я бачу, що Марта теж старається виділити трохи часу на спілкування з дітьми, щоб розвантажити мене.

Чи доводилося вам потрапляти в ситуацію, коли робоче місце втрачає чоловік, а дружина продовжує кар’єру? Як ви знаходили баланс між хатніми справами, вихованням дітей та пошуком нової роботи? І як реагують оточуючі на таку “зміну ролей” у сім’ї?

Хотілося б почути ваші історії та поради. Може, комусь теж довелося стати “домогосподарем” мимоволі? Або ви, навпаки, вирішили, що такий розподіл зручніший для всієї родини? Запрошую до дискусії – разом легше знайти вихід із непростої ситуації.

Можливо, ваш досвід допоможе мені та іншим, хто зараз зіткнувся з такими викликами.

Джерело