Ця ситуація склалася не водночас. Живучи з батьками, я не помітила, як пролетіли роки.

Мої батьки, яким зараз 80 і 87 років, завжди потребували мого піклування.

І ось тепер, у мої 55, я зрозуміла, що сама стою на порозі похилого віку, і накопичилася втома не тільки фізична, а й емоційна.

Нещодавно я поділилася своїми почуттями з подругою Оленою. Того вечора ми сиділи на моїй кухні, пили чай і обговорювали все те, що накопичилося в моїй душі.

— Олено, я більше не можу.

Я пропустила так багато у своєму житті. У мене немає ні чоловіка, ні дітей, ні свого куточка. Я ніби живцем похована тут, поряд з моїми батьками — мої слова були сповнені розпачу.

— Я розумію тебе, — озвалася Олена, взявши мене за руку.

— Але ти маєш право на своє життя. Може, настав час подумати про те, щоб забезпечити батькам професійний догляд?

Так ти зможеш бодай частково звільнитися. Ця розмова змусила мене замислитися. Справді: можливо, настав час шукати альтернативні способи догляду за батьками.

Наступного дня я почала досліджувати можливості – від будинків для людей похилого віку до найму доглядальниці. Виявилося, що у нашому місті є гідні установи з добрим рівнем обслуговування.

Я обговорила цю ідею з батьками. Вони були не в захваті від пропозиції, але зрозуміли, що таке рішення може дати мені свободу та можливість жити своїм життям, не відчуваючи постійної провини за те, що хочу трохи особистого простору.

Пошук відповідного закладу та організація догляду зайняли кілька тижнів, але зрештою це виявилося правильним рішенням. Мої батьки отримали необхідну допомогу та турботу, а я нарешті почала відчувати, що моє життя повертається до мене.

КІНЕЦЬ.