Я росла без батька, навіть не знаю, ким він був та як виглядав. Мама про нього нічого не розповідала, та й я сама вирішила не питати. Мама намагалася замінити мені його, щоб я не почувала себе покинутою. Звичайно, мені було приkро бачити, як з іншими дітьми тата гуляють, грають, проводять із ними вихідні.

Але моя мама була дуже сильною жінкою, вона не давала мені сумувати. Однак, у мене був один значний пробіл — я зовсім не розуміла, як мені спілкуватися з хлопцями, які починали мене доглядати в університеті.

Я не знала, що їм відповідати, як поводитися. Добре, що мені пощастило, і я познайомилася з Денисом. Він і став моїм чоловіком. Ми зараз одружені вже 3 роки.

Я перейнялася величезною любов’ю до Дениса, стала для нього всім, щоб тільки моєму чоловікові було комфортно та зручно.

Я встаю раніше Дениса на дві години, щоби встигнути приготувати йому смачний сніданок і їжу з собою на роботу. Баrато жінок сkаржаться, що чоловіки змушують їх готувати, а я, навпаки, обожнюю цю справу.

У мене дуже затишна кухня, все на своїх місцях, тож готувати для чоловіка навіть стало моїм хобі. Люблю дивувати його чимось незвичайним. А ще я стежу за тим, щоб у Дениса були ідеально випрасовані речі, всі сорочки у нього чистенькі. І ось недавно мені чоловік заявляє, що якось не відчуває моєї любові до нього.

Я трохи з стільця не впала від таких слів. Адже я весь час цікавлюся його життям, слухаю його розповіді з роботи, завжди готова доnомогти йому.

І після цього він каже, що йому чогось не вистачає. Денис стверджує, що я все роблю механічно та не вкладаю душу. Поводиться, ніби як дитина, якій всього замало. Я не чекала від нього такого. Або може я його дуже люблю, а потрібно поводитися по-іншому.

КІНЕЦЬ.