Всі мої друзі одружилися раніше за мене, так що до моменту мого весілля у мене було вже 4 хрещеники, і всі хлопчики, так що, можна сказати, я був уже досвідченим у цьому плані.

Коли Віка заваrітніла, я був на 99% впевнений, що у нас нар одиться хлопчик. Я навіть запропонував ім’я Віці, а вона, до речі, погодилася.

На мій великий подив, всі ультразвукові дослідження показували, що у нас нар одиться дівчинка. Я до останнього в це не вірив, але потім, коли Мілана з’явилася на світ, мені довелося все ж таки повірити.

Спочатку я її ніяк не сприймав і навіть близько до неї не підходив. Мені було незвично бути батьком дівчинки, я не знав, у що з нею погратись, які іграшки купити, на які заняття її водити.

А з хлопчиком таких проблем не було б. Час минав, все потихеньку змінилося. Зараз я і дня не можу прожити без компліменту дочки, коли я поголюся, і без слів «колючий їжачок», коли з’явиться щетина.

Я раніше й уявити не міг, що у мене, 100-кілограмового мужика будуть улюблені та нелюбимі шпильки в магазинах, що я знатиму, як плести косички і робити хвостики та пучки.

Із донькою у нас дуже багато тем для розмови. Ми часто обговорюємо вбрання її подружок із садка, а вранці годинами вибираємо, спідницю якого відтінку червоного (її улюбленого кольору) їй одягнути.

Дочка любить влаштовувати мені СПА чи «дні краси», а я, як справжній чоловік терплю, як вона мені розчісує бороду, клеїть на неї наклейки, фарбує мої губи та очі помадою та тінями найрясніших відтінків.

Хто б міг подумати, що я зможу придумувати нові смішні прізвиська щодня і чекати, коли ж дочка розповість мені про інтрижки в садочку.

Я тепер на все готовий заради слів «Я тебе кохаю, татку» та її милої посмішки!