Я влетіла до квартири, не знімаючи пальта, з очима, що горіли від радості: «Слухай, мене підвищили!» Після двох років невтомної праці я стала старшим спеціалістом із маркетингу. Нова посада обіцяла не лише більше повноважень, а й зарплату, що зросла майже в півтора раза — до 40 000 гривень на місяць.

— Справді? — чоловік відірвався від телевізора й посміхнувся.

— Вітаю! А що за посада?

— Старший спеціаліст із маркетингу! Уявляєш? Два роки я гнула спину, і ось — мене помітили! Сама не сподівалася! Тепер у мене буде не лише більше повноважень, а й зарплата зросте майже в півтора раза!

Чоловік підвівся з дивана й обійняв мене, але в його погляді я помітила щось дивне, оцінююче.

— Це треба відсвяткувати! — сказав він. — Замовимо щось смачне?

— Давай! Я в душ, а ти поки пошукай у додатках! Замов що-небудь!

Поки я приймала душ, чоловік сидів на кухні з телефоном. Але замість вибору ресторану я почула, як він телефонує:

— Мам, привіт. Тут новина є! Її підвищили на роботі. Так, тепер отримуватиму на 20 000 більше. Ага. Ну, звісно, я розумію. Так, поговоримо.

Ми були одружені три роки. Перший рік минув спокійно, але потім почались закиди із боку його матері. Вона була владною жінкою й вважала, що має право втручатися в наше життя.

Щотижня вона телефонувала з проханнями: то холодильник поламався, то вікна треба міняти, то ремонт у ванній. Чоловік слухняно брав гроші з нашого сімейного бюджету, щоб допомогти їй.

Я терпіла, але її поради — як готувати, як одягатися, як розмовляти з чоловіком — виводили з себе.

— У нього не любов до цитрусових, ти що, не знаєш?

— Він не любить, коли голосно розмовляють. — ці фрази я чула мало не щодня.

Останнім часом вона особливо наполегливо цікавилася нашими фінансами: «А що, ти сам платиш за квартиру? Твоя дружина не допомагає?» чи «За моїх часів чоловік і дружина так не жили. У вас усе не правильно влаштовано, синку.».

Вийшовши з ванної, я помітила, що чоловік сидить із відсутнім виглядом.

— Щось сталося? — запитала я.

— Ні, усе нормально! — він швидко змінив вираз обличчя. — Просто думав, куди поїдемо святкувати твоє підвищення на вихідних! Мама запропонувала заїхати до неї в суботу!

— Знову твоя мама? — я відчула, як настрій псується. — Може, хоч раз відсвяткуємо щось важливе без неї? Навіщо ти їй усе розповідаєш?

— Ну чого ти починаєш? Вона ж також рада за тебе, хоче привітати!

— Я впевнена, що вона більше рада моїй новій зарплаті, ніж підвищенню! — буркнула я, але не стала розвивати тему.

Вечір минув спокійно: ми замовили суші, відкрили ігристе, дивилися мою улюблену комедію. Але я помічала, що чоловік чимось стурбований, постійно перевіряв телефон.

— Ти якийсь дивний сьогодні, — зауважила я, коли ми лягли спати.

— Усе нормально, просто втомився! — відповів він, відвертаючись до стіни.

Уранці він прокинувся раніше й довго шепотів із кимось по телефону у кухні. Коли я зайшла на кухню, він сховав телефон і натягнуто посміхнувся.

— Ти сьогодні о котрій із роботи повернешся? — недбало запитав він.

— Як завжди, гадаю. А що?

— Та я просто подумав, Щодо твого підвищення, — він зам’явся. — Може, нам варто переглянути розподіл сімейного бюджету? Ти ж тепер більше отримуватимеш.

Я застигла з туркою в руках.

— У якому сенсі «переглянути»?

— Ну, ти могла б більше вкладати! — він намагався говорити впевнено, але погляд видавав нервозність.

— Але я й так віддаю половину на спільні витрати, хоча заробляю менше за тебе! — здивувалася я. — А ти постійно витрачаєш наші спільні гроші на свою маму!

Його обличчя змінилося. Він випростався, погляд став колючим і чужим.

— Моя мама не має до цього стосунку! — відрізав він. — Поговоримо ввечері! І думаю зміни нас чекають!

Він вийшов із кухні, залишивши мене вкрай розгубленою. От я прямо відчувала, що його мати має до цього найпряміше відношення.

Увесь день я не могла зосередитися на роботі. Повернувшись додому, я побачила в передпокої туфлі свекрухи. Вона сиділа за нашим столом із чашкою чаю, а чоловік — поруч.

— А ось і наша годувальниця! — усміхнулася вона, але очі залишалися холодними. — Вітаю з підвищенням!

— Доброго дня, — я постаралася бути ввічливою. — Дякую! Не знала, що ви прийдете!

— Мій син запросив зайти! Сказав, що у вас новини! Тепер ти зможеш як слід допомагати родині!

Я глянула на чоловіка, але він уникав мого погляду.

— Я думала, ми обговорюватимемо наші сімейні справи без сторонніх! — тихо сказала я йому.

— Моя мама не стороння! — відрізав він. — До того ж, це питання стосується й її!

— Яким чином розмір моєї зарплати стосується твоєї матері? — запитала я у нього.

Свекруха відставила чашку й подивилася на мене з явним невдоволенням.

— Ось що я тобі скажу! У порядній сім’ї дружина вкладає усі гроші в сімейний бюджет! Усі! А вже чоловік, як глава сім’ї, розподіляє бюджет!

— Вибачте, але ми завжди домовлялися.

— Отож, що «домовлялися»! — не дала договорити вона. — А має бути не так! Мій син так не вихований! у нас все завжди було і є спільне. Нащо ж тоді сім’я?

Я перевела погляд на чоловіка, який раптово виявив твердість:

— Мама права! Я усе обдумав! Тепер ми матимемо спільний бюджет! А я видаватиму тобі гроші на необхідні витрати!

Я не вірила своїм вухам.

— Ти цікавий? Ми ніколи так не жили! У нас завжди були особисті гроші й спільні витрати!

— Тепер буде інакше! — відрізав він. — Я зрозумів, що це єдиний правильний спосіб керування сімейними фінансами! Мама мала рацію раніше, але я її не слухав, повівся на твої переконання! Але досить! Пожили по-твоєму, а тепер житимемо Правильно!

— Ти зрозумів чи тобі пояснили? — я кивнула в бік свекрухи.

— Не смій так думати! І натяки свої залиш при собі! — підвищив голос він.

— Бачиш, як вона з тобою розмовляє? — підлила масла у вогонь свекруха.

— Я ж казала, що вона тебе не поважає як чоловіка! А тепер, коли зароблятиме більше, взагалі буде намагатись ще й керувати тобою, синку!

— Це неймовірно! — я намагалася зберігати спокій.

— Давай поговоримо наодинці!

— Нема про що говорити! — відрізав він. — Рішення прийнято! Якщо тобі щось не подобається, можеш забирати речі й іти! Але без спільно нажитого майна! — він усміхнувся.

— Правильно, синку! — схвально кивнула свекруха. — Покажи, хто в домі господар!

— А тобі не здається, що твоя мати занадто втручається в наше життя? — не витримала я.

— Спочатку поради по господарству, потім контроль, із ким я спілкуюся, тепер мої гроші! Що далі? Диктуватиме, коли нам заводити дітей і як їх виховувати?

— А що поганого в моїх порадах? — насупилася свекруха.

— Я хочу, як краще для вашої родини! Для ВСІЄЇ родини!

— Для нашої родини чи для вас особисто? — парирувала я.

— Бо я не бачу, щоб наша сім’я міцнішала від ваших порад! Невже ти не бачиш, що відбувається?

Чоловік підвівся.

— Досить! Не смій так розмовляти з моєю матір’ю!

Я зітхнула, намагаючись заспокоїтися.

— Я буду відверта. Ми можемо обговорити збільшення моєї частки в спільних витратах, але на цьому все!

Свекруха скочила зі стільця, її обличчя почервоніло від обурення.

— Ми тут говоримо про сім’ю, про повагу, врешті. Що ти починаєш мені тут!

Я зрозуміла, що спокійно владнати все це не вийде.

— Я піду прогуляюся! — сказала я, прямуючи до дверей.

— Коли закінчите обговорювати моє життя, дай знати!

— Ти не розумієш, ми серйозно з тобою говоримо. – мовив чоловік.

— Я все прекрасно розумію! — я гірко всміхнулася.

— Два роки я працювала, як проклята, щоб отримати це підвищення! Два роки вкладалася в наш бюджет, хоча заробляла менше! Два роки терпіла візити й дзвінки твоєї матері, її поради й докори! А тепер, коли я досягла успіху, ви вирішили, що будете розпоряджатись тим, що я заробляю!

— Та хто збирається тими грішми розпоряджатись? Ти все перекрутила узагалі з ніг на голову поставила. Просто, повинен бути спільний бюджет, так правильно. А то виходить, що ми з тобою ніби, як чужі люди в одній хаті. Ні покупок великих не заплануєш, ні зібрати гроші на щось серйозне. Тут про те, що ми повинні якось впорядкувати все.

Я мовчала. Вперше за весь вечір задумалась про ситуацію по-справжньому. В голові гуркотіло: “спільний бюджет, впорядкувати все, ніби чужі люди.”

А хіба ні? Справді, ми роками жили за принципом «ти — на це, я — на те», ніби не сім’я, а два незалежні бухгалтери, що живуть у спільній кімнаті гуртожитку.

— Може, він і правий? — подумала я.

— Хіба у справжній родині не має бути спільної каси, спільного бачення, спільної мети? Я ж не чужа йому. Це ж — мій чоловік.

Але з іншого боку — чому, коли я досягла успіху, раптом усі заговорили про “правильні розподіли” й “справжні родини”? Чому раніше всіх влаштовувала моя зарплата, а тепер її треба вкладати у спільний бюджет?

Я не знаю, що робити. Я люблю свого чоловіка. Але я заплуталась. Скажіть, як вірно в цій ситуації вчинити? Ніби й радіти треба тому підвищенню, а більше клопоту ніж радості в результаті.

Скажіть, хто ж правий у цій ситуації? Як мені бути? Справді віддавати все у спільний бюджет?