Коли ти мама чотирьох дітей, то сподіваєшся, що біля когось та й прихилиш голову в старості, та я вже не впевнена, що в моєму випадку так буде.

Мені зараз 70 років, вже 3 роки я вдома, а перед тим, я 20 років гарувала на заробітках в Іспанії.

Доля у мене дуже непроста. Я вийшла заміж у 17 років, а у 18 вже вперше стала мамою. Народила синочка, Андрійком назвали. Чоловік хотів ще донечку. Вона у нас згодом народилася, але аж четвертою. Так що, у мене є 3 сина і одна донька.

Жили ми з чоловіком, не скажу, що бідно. Я працювала на базі, і без проблем могла дістати дефіцитні товари.

А чоловік мій, взагалі, працював на керівних посадах, де дуже добре заробляв. Але робота у нього була нервовою, і дуже підірвала здоров’я мого чоловіка.

В 48 років я стала вдовою, чоловіка раптово не стало, на роботі. Ця сумна подія змінила наше життя, розділила на до і після.

Я тоді вже теж втратила роботу, єдиним годувальником був чоловік. А коли його не стало, мені треба було думати, де гроші брати.

Двоє старших синів вже були одружені, а молодші син і донька – лише збиралися. І всі чекали, що мама дасть гроші, адже ми з чоловіком їх дуже добре забезпечували постійно.

Старший син з невісткою швидко зметикували, що я не маю що їм дати, тому переконали мене їхати за кордон на заробітки.

Вони, практично, все і вирішили за мене. Знайшли людей, які мали мене там зустріти і з роботою допомогти, а також оплатили мені дорогу.

Я тоді поїхала, бо і сама розуміла, що іншого виходу у мене немає.

На мій великий подив, Іспанія мені дуже сподобалася, я швидко звиклася, хоча робота і була важкою, але тисяча-півтора євро щомісяця ставали приємним бонусом.

Собі я нічого не залишала, все дітям відправляла, а воно все наче розчинялося, адже що таке навіть півтори тисячі на них чотирьох? А більше заробити я просто не могла.

Три роки тому я повернулася, і зрозуміла, що особисто для себе я нічого не зробила. Так, у мене є великий будинок, але в ньому ще той ремонт і ті меблі, які були за мого чоловіка. Я ж відразу за кордон поїхала, час від часу дітей просила, щоб вони за моїм будинком дивилися.

Вони дивилися, але гроші не вкладали, тому я і маю те, що маю.

Я все літо просила дітей, щоб вони скинулися і мені ремонт в хаті зробили, система опалення стара, її треба поміняти, та й хоч стіни освіжити.

Сини обіцяли, що приїдуть, все за вихідні зроблять, але далі обіцянок це не дійшло.

Скоро вже перші холоди наступлять, а я знов буду мерзнути в своїй хаті, як минулої зими.

Найприкріше, що всі мої діти добре живуть, і кожен з них чотирьох легко міг би мене взяти до себе. Та вони цього не хочуть робити, вважають, що в мене є все, що треба для життя.

Чому мої діти такі байдужі? Я ж їм віддала все найкраще, що в мене було. Але щось дуже швидко вони про це забули.

Я взагалі, помітила, що ставлення моїх дітей до мене сильно змінилося відразу після того, як я повернулася додому.

Напевно, вони засмутилися, що з моїм поверненням, закрився іспанський банкомат…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

КІНЕЦЬ.