Моїй мамі 44 роки, і понад десять з них вона провела в Італії. Вона поїхала, коли я була дитиною, щоб заробити нам життя. Але не думайте, що я жила на широку ногу, як багато дітей тих, хто працює за кордоном.

Я росла з тіткою, носила одяг з секонд-хенду, а мама відправляла всього сто євро на місяць, стверджуючи, що я маю збирати гроші. З батьком мама давно розлучена, і власного житла у нас не було.

Я сподівалася, що вона придбає квартиру. Але так вийшло, що я досить рано зустріла своє кохання. Микола навчався зі мною в одній групі у коледжі. Нам було лише по 20 років, коли ми вирішили одружитися. Жити ми вирішили з його дідом у старій хаті.

Тесть, який був будівельником, допоміг зробити досить непоганий ремонт. Я постійно сподівалася, що мама підтримає нас фінансово. Але на весілля вона надіслала лише тисячу євро і навіть не приїхала.

Я незабаром завагітніла. Однак навіть після народження онука мама не надіслала мені жодної копійки. Нашому синові вже два роки, і я майже змирилась з цим.

Знайомі розповідали мені, що всі ці роки мама жила на втіху, розважалася і ні про що не переживала. Скоріше за все, вона й не збиралася нам допомагати. Ми з чоловіком вже перестали сподіватися на якусь підтримку, коли раптом пролунав дзвінок від мами.

— Я повертаюся!

— Назовсім?

– Запитала я.

— Так. Я подумала, що мама нарешті накопичила грошей на квартиру, а може, й на щось більше. Ми з чоловіком зустріли її на вокзалі, але як тільки вона вийшла з автобуса, я мало не зомліла. Моя 44-річна мати була вагітна. Все стало зрозуміло вже вдома.

— Розумієш, я жила там з одним італійцем. У нас все було чудово: будинок, море. Останні роки я навіть не працювала. — Він не радий, що стане батьком?

— Справа в тому, що дитина не від нього.

— Мамо, як це?!

— Ну що тут сказати… Я закохалася в іншого. Джованні 60 років, розумієш? А його син майже мій ровесник. У мене просто не було слів. Це ж треба було примудритися.

— Гаразд, хоч гроші на квартиру є. Не пропадеш.

— Які гроші?

— Ти ж збирала роками!

— Розумієш, я думала, що все влаштувалося і давно вже не працювала. Гроші витрачала на себе.

— То де ти тепер житимеш?

— Ти що, виженеш мене? Тим паче вагітну? Я не знала, як реагувати, і досі не знаю. Мама тепер живе в нас, але чоловік через це сердиться.

Він каже, що не має наміру терпіти її, і тим більше дитину, яка скоро народиться. Дивлюсь довкола — нормальні батьки допомагають своїм дітям, а в мене мама, яку тепер треба рятувати. Що робити?

КІНЕЦЬ.