Я впевнений, що ви не дуже добре думаєте про мене, але ви не праві. Мене абсолютно не лякає наявність трьох дітей. Мене лякає інше, а саме, я сам

– Галю, зайди. Мій у погребі був і тобі картопельки набрав.
Галина повернула до двору сусідки.
– Ой, дякую, тітко Марино, я вам обов’язково поверну.
– З чого повернешся то? Ох, горюшко. Поверне вона. Раніше треба було думати, коли дітей на світ приводила. Петька ніколи не був нормальним чоловіком.
Галина проковтнула образливі слова, бо знала, що до зарплати ще тиждень, і на одному молоці довго не протягнеш. Гаразд би вона, а то ж удома на неї чекали троє діток.
Петька, про якого говорила сусідка, був її чоловіком, тепер уже колишнім, бо торік довідався, що на трьох дітей держава не дасть їм квартиру, швиденько зібрав свої речі й сказав, що в такій убогості він жити не згоден. Галя тоді якраз мила посуд і навіть тарілку впустила.
– Петрику, ти що таке кажеш? Ти ж чоловік. Іди на нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти. Ти завжди говорив, що тобі потрібно більше дітей, що ти хочеш дітей.
– Хотів, але я ж не знав, що держава так байдуже ставиться до багатодітних сімей. А працювати в порожнечу я не бачу сенсу, – відповів Петро.
Галя опустила руки.
– Петро, а як же ми? Як я впораюся з ними одна?
– Галю, ну я не знаю. І взагалі, чому ти не наполягла, що нам однієї дитини цілком достатньо? Ти ж жінка, повинна була розуміти, що таке може трапитися.
Галя більше нічого відповісти не встигла, бо Петро вискочив із дому і майже бігом кинувся до зупинки. Сльози навернулися на очі, але тут вона побачила, що на неї дивляться три пари очей.
Сашко був найстарший, йому цього року до школи. Михайлу було всього п’ять, і їхня зірочка Маргарита, було їй два роки. Галя посміхнулася.
– Ну, хто за те, щоб млинці посмажити?
Діти весело завищали, і тільки Сашко ввечері запитав:
– Мамо, а тато більше не повернеться?
Галя намагалася придумати, що сказати, але потім просто відповіла:
– Ні, синку…
Якийсь час Сашко сопів, а потім сказав:
– Ну і нехай, ми без нього впораємося. Я тобі допомагати буду.
Галя, коли з вечірньої дойки поверталася, знала, що малеча вже нагодована і по ліжках. І взагалі, Галя дивувалася, як її син так швидко подорослішав.
***
Подякувавши за картоплю, вона рушила додому. “Господи, коли потеплішає? Якась ненормальна зима цього року.” Їм би вистачило картоплі, але в один із днів такий мороз був, що в багатьох вона навіть у підвалах змерзла.
Звичайно, сільські жаліли їх. У селі взагалі люди добрі, але завжди нагадували, яка вона дурепа. А що, дурепа-то? Зараз вона просто не розуміла, як би жила, якби когось із її дітей не було. Хоч як би важко не було, але вони справлялися.
Хотілося нового одягу та іграшок, але діти не просили. Знали, що мама купить, щойно зможе. Цього року вони з Сашком навіть задумали велику теплицю поставити, щоправда, поки що з плівки, але вже все прорахували, наскільки можна буде більше баночок з огірками і помідорами приготувати на зиму.
Галина перекинула відро в іншу руку і раптом побачила натовп. Ну, як натовп, для села особливо в такий час і три людини – це вже натовп. Галя попрямувала туди, тому що той самий натовп стояв біля її паркану. Ще тільки підходила, а вже чула:
– Здоровий який, точно мисливський.
– Напевно кабан подрав. Ні, не виживе.
Галя подивилася туди, куди дивилися люди й ахнула.
– Що ж ви стоїте-то? Йому ж допомогти потрібно.
Люди обернулися до неї. Сусід сказав:
– Ну ти, Галя, скажеш. Бачиш, оскалені ікла, хто до нього полізе? Та й не допоможеш тут уже.
– Як же не допоможеш, він же до людей вийшов по допомогу.
На снігу лежав пес, чи то
мисливський, чи то ні. Галя особливо не розбиралася, але вона бачила, що в нього ушкоджений і досить серйозно бік.
Собака був просто величезних розмірів, але Галя анітрохи не боялася його. Бачила, який біль в очах у тварини! Люди посміювалися і незабаром розійшлися. Нікому не потрібно було проблем.
Галя обережно провела рукою між вухами пса. – Потерпи, потерпи, трішечки. Зараз я ковдру принесу, перекладу тебе, і ми спробуємо дістатися до будинку.
Ззаду почувся шурхіт.
– Мамо, я приніс ковдру. А ще он дверцята від старого холодильника можна взяти, як носилки.
Галя різко обернулася, поруч стояв Сашко, в його очах стояли сльози. Галя бачила, наскільки боляче собаці. Пес затиснув зубами ковдру і тихенько поскулював. Він затих, поки Галя промивала рану. Якщо собаки непритомніють, то зараз із псом саме це і сталося.
Молодші стежили за тим, що відбувається, з дивана величезними очима.
– Мамо, він виживе?
Сашко погладжував по голові пса, який нарешті розплющив замутнені очі.
– Він має вижити, ми ж будемо про нього піклуватися.
Наступного дня, щойно Галя прийшла на ферму, її обступили доярки.
– Галю, от скажи, що в тебе в голові? Навіщо великого, чужого собаку в будинок тягнути, та ще й до дітей?
– Наче не в неї троє дітей, яким і так їсти нічого. Та й толку? Не виживе все одно, а якщо виживе, то обов’язково загризе когось.
Галя навіть підвищила голос:
– Я не розумію, у вас що, своїх проблем немає, що ви в моїх колупаєтеся? Зіно, там учора Катька казала, що висмикне тобі все волосся, бо їй хтось доніс, як її чоловік до тебе бігає городами. А тобі, Тетяно, теж краще у себе в домі навести лад, а в мій не лізь. Твій Вовка знову вчора пінне вживав за магазином, а йому всього 14.
Жінки різко замовкли, навіть позадкували від Галі, бо раніше вона ніколи собі такого не дозволяла, а Галя пішла працювати. “Треба ще молочка не забути взяти. Може, Джек хоч його поп’є.”
Джеком собаку назвав Сашко. Він узагалі не відходив від нього. То водички, то поправить голову, то валянок підкладе, щоб другу було зручно.
Увечері пес попив трохи молока.
– Ну ось і молодець, ти обов’язково виберешся…
Пес справді вибрався. Галя йому готувала, як і дітям. Себе обділяла, а собаку годувала. За три тижні він уже злегка погойдуючись ходив будинком. Діти його гладили, але сильно притискати ще побоювалися.
Джек вибрав собі місце, спав він тепер на килимку біля ліжка Сашка. Галя прекрасно знала, що в селі продовжують перемивати їй кісточки, але намагалася не звертати увагу. Нехай говорять, язики на те є, щоб ними працювати.
***
Весна настала раптово. Галя і Сашко відразу ж вирішили, що потрібно одну грядку плівкою накрити, щоб земля швидше відходила. Після того як вона собаку додому взяла, сільські перестали допомагати.
Ну, напевно правильно, раз є чим такого пса годувати, то й самим знайдеться. Галина не ображалася, праві вони, в усьому праві. І дітей на світ вона приводила свідомо, і пса взяла свідомо. І ніхто не винен, що підвал вона не утеплила, знали ж усі, що морози такі будуть.
Поки вони з Сашком на городі поралися, Джек і Мишко з Ритою теж на вулицю висипалися.
Діти здавалося й не розуміли, які ікла в пащі в Джека. Вони каталися на ньому, перекидалися там, де вже весняне сонце підсушило торішню траву. Регот стояв такий, що навіть сусіди до них у двір заглядали.
– Граф!
Пес застиг, потім взвизгнув і в один стрибок перемахнув через паркан. Він буквально накинувся на незнайомця. Джек стрибав, облизував обличчя чоловіка, а той намагався обійняти пса якомога міцніше.
Галина і діти, відкривши рота, дивилися на них. Сусіди теж підійшли ближче. Минуло хвилин 15, перш ніж людина і собака перестали божеволіти. Незнайомець перевів очі на Галину.
– Вітаю, господине. Я майже півроку шукав свого собаку, думав, що він не вижив після тієї сутички. А ось він вижив.
Сашко шмигнув носом, розуміючи, що Джека в них тепер заберуть.
– Мама його виходила, ночами не спала, все бинтувала.
Чоловік подивився на Сашка, потім на Михайла з Ритою. Мишко вже не пхикав, а Рита готова була розплакатися.
– Так, так. Зачекайте, давайте без сліз. Я ж просто зараз не заберу друга. Можливо, ви мене чимось пригостите?
Галя схаменулася:
– Звісно, проходьте в будинок.
Чоловік забарився:
– У мене машина там, на початку села стоїть. Я тоді зараз прижену її.
Він розгублено подивився на собаку, потім на Сашка.
– Можливо, ти зі мною? Боюся, Граф не зрозуміє.
Напевно в іншій ситуації Галя б заборонила Сашку, але зараз вона точно знала, що Джек не може бути собакою поганої людини…
Повернулися вони швидко. Галя з подивом дивилася на велику дорогу машину, а з іще більшим подивом на неї дивилися сільські.
Справжнього господаря пса звали Ігор. Виявився він художником, підприємцем, мисливцем і просто хорошою людиною. Виявляється, того разу вони навіть не полювали в лісі. Він просто вирішив прогулятися. Звідки взявся той кабан, якому всі завадили, ніхто так і не зрозумів.
Він із товаришами довго шукав собаку, поки зовсім не стемніло, а вночі випав сніг. Ігор протягом довгого часу об’їжджав найближчі села. Їхнє село було найдальшим.
Сашко вмовив його залишитися на кілька днів, і Ігор, несподівано для Галини, погодився.
– А що? Давно я фізично не працював. Дивлюся, у вас паркан треба поправити і Сашко про теплицю говорив.
Галина почервоніла.
– Що ви, не потрібно. Ми самі.
Ігор серйозно подивився на неї.
– Навіть не кажіть таких слів. Ви стільки часу доглядали за Графом, собі відмовляли. Ви що ж думаєте, я не розумію нічого.
Через тиждень Галині здавалося, що Ігор завжди жив із ними. Він якось
непомітно зійшовся з дітьми. І взагалі, все в нього виходило, все він умів. І Галя взагалі не розуміла, як вони раніше без нього обходилися.
Але вона хотіла, щоб він поїхав, навіть вирішила поговорити з ним. Галина розуміла, що пропаде, адже Ігор не просто подобався їй, її ніби струмом било, коли він поруч. А найголовніше, вона бачила, що він так само реагує на неї. Увечері, коли діти вже спали, а Ігор щось робив у дворі, вона вийшла до нього.
– Ігоре, я не знаю, як усе вам пояснити, тому не буду. Просто хочу попросити вас, щоб ви поїхали.
Він одразу зрозумів її, кивнув.
– Напевно, ви маєте рацію, тільки вислухайте мене спочатку. Я впевнений, що ви не дуже добре думаєте про мене, але ви не праві. Мене абсолютно не лякає наявність трьох дітей. Мене лякає інше, а саме, я сам
П’ять років тому в мене не стало дружини і дітей. Поїхали відпочити. Їхній автобус упав у прірву. Я тепер знаю, що таке біль. Душевний біль набагато сильніший за фізичний. Ви мені дуже подобаєтеся. Ваші діти, вони найкращі.
Але в нас нічого не може бути. Нічого, тому що біль втрати завжди дуже сильний. Щоб вам було зрозуміліше, я не хочу нікого впускати у своє життя, щоб не страждати потім. Галина кивнула.
– Я розумію вас, їдьте…
Вночі Ігор поїхав…
Вранці діти плакали, але Галя прикрикнула на них.
– Уявіть, що тільки тому, що комусь захотілося, мамі не повернули дитину. Ви ж розумієте, що Джек для Ігоря як дитина.
Діти, якщо навіть переживали потім, їй нічого не говорили.
***
– Сашко, де ти? Тягни воду!
Галя окинула задоволеним поглядом теплицю. Розсада стирчала рівними грядками. У теплицю хтось увійшов, і вона пробурчала:
– Висохне все, поки ти води принесеш. Ну, скільки ми з тобою старалися, а тепер що, втомився чи що?
Вона повернулася, щоб забрати відро в сина, і завмерла. Відро тримав не Сашко, це був Ігор. Він дивився на неї і мовчав. Галя теж мовчала.
У теплицю просунув голову Джек-Граф, лизнув Галині руку, голосно гавкнув і помчав до дітей, які верещали від радості.
– Що ти тут робиш?
Ігор зітхнув:
– Сам би хотів знати. Узагалі зрозумів, що їду до тебе, коли вже в село звернув, просто покататися хотів, але…Галю, почекай, я ось зараз поки дивився на тебе, подумав, що я ж можу вас просто не втрачати.
– Не зрозуміла.
– Ну, я не буду вас ніколи втрачати, і ніякого болю більше не буде. Правда Галю?
Він дивився на неї такими очима, що вона просто не витримала, зі зітханням упала йому на груди.
– Правда. Звичайно, правда.
***
Галя сама не захотіла весілля в селі, хоча стіл із частуваннями накрила. Люди недовірливо хмикали:
– Як це вона ж усього лише собаку підібрала, а виходить, що такого чоловіка собі відхопила.
Галя на розпитування не відповідала, нехай думають, що хочуть, їм не звикати. Джек був день Графом, день Джеком. Причому однаково відгукувався і на те, і на інше ім’я. Село любив більше, але й у місто їздити не відмовлявся.
А коли в Ігоря і Галини з’явився на світ син, то став найвідданішою нянькою для нього…