Дехто з вас буде здивованим не менше ніж я, але моя мати у свої 65 вирішила знову вийти заміж.

Мені дуже пощастило з батьками. Вони мене любили здоровою батьківською любов’ю, підтримували, допомагали як могли. Навіть, коли я вийшла заміж вони мене продовжувати підтримували.

Батьки прожили разом 25 років. Коли мамі було 54 не стало мого батька. Ми всі дуже важко переживали втрату. Щоб якось переключитися мама захотіла поїхати з країни. Її подруга роками працювала в Іспанії, тому покликала її до себе. Там вона допомогла знайти їй роботу, мама почала непогано заробляти, порівняно з тим, що мала тут.

Нам з коханим її гроші були непотрібні, бо ми й самі нормально заробляли. Але вона хотіла, щоб ми вклали ті гроші у її будинок.

За 10 років хата змінилась до невпізнаваності. Ми добудували другий поверх, всередині зробили сучасний ремонт, оновили паркан та купили нові меблі, довели подвір’я до ладу.

Мамі подобалось її нове життя і вона навіть не спішила повертатись до нас. Та після наполегливих розмов вона таки приїхала.

Побачила всі наші старання у будинку на власні очі і була дуже задоволена, дякувала без перестанку.

– Доню, давай я напишу на тебе дарчу, поки я тут! – якось заявила мама.

Та одразу після її слів обіцянка ніби випарувалась. Минуло трохи часу і вона ошелешила мене іншою новиною.

– Доню, у мене зявився чоловік! Ми скоро одружимось! Ти його знаєш, то Микола з сусідньої вулиці.

Я стояла мов вкопана і слухала історію їхньої доленосної зустрічі. Як вони побачились у селі на дні народженні її подруги.

Я пам’ятала той вечір, мама повернулась дуже задоволеною і щасливою, її очі блищали. І рівно з того моменту її ніби підмінили. Ми з чоловіком навіть не могли подумати в чому насправді причина.

– Микола – моя споріднена душа! – щебетала мати.

Вона все частіше пропадала з дому, а потім хвалилася тим, де у них було побачення. Мені як дочці було трохи неприємно чути таке від матері, я ж пам’ятаю які стосунки були у неї з батьком! А тут вона знову як закоханий підліток в рожевих окулярах.

Я думала, що це далі кількох побачень не переросте. Яке кохання у 60 років? А потім мама знову почала за своє:

– Доню, як би ти відреагувала на те, що я вийду заміж? – спокійним тоном мовила та.

– Мамо, я просто не до кінця розумію навіщо вам це? у вас є ми, внуки й родичі.

Вона мою думку не сприйняла і відповіла, що я як жінка навпаки могла її зрозуміти.

Кінець кінцем вони таки пішли і подали заяви до РАЦСу, розписалися. Микола, як її законний чоловік переїхав у будинок матері. Але мені ця затія дуже не подобається і я казала про це прямо.

Не розумію чого вона очікувала від мене? Привітань? Мені не вкладається, як вона на старості років завела нові стосунки, а як же пам’ять про батька? Як вона проміняла своїх рідних на зовсім чужу людину?

Тим більше у нього й своїх троє дорослих дітей. Це тепер мені і з ними родичатися треба? Свіжі проблеми на голову!

Не вірю я, що у такому віці можна закохатися! Може мама не хоче залишатися насамоті?

А ви б як реагували на такі обставини?

КІНЕЦЬ.