– Привіт, подруго! Ти чого йдеш, носа повісила? Чи на роботі так сильно вимоталася? – гукнула Катя приятельку та сусідку Риту.

– Ой, Катюшо, я навіть не помітила тебе. Іду вся у своїх думках. Щось із грошима взагалі просіли цього місяця. Єгора на випускний зібрали, Насті дещо купили. Антон аліменти переказав, іпотеку сплатили і привіт! Тепер, як хочеш, так і живи. – нарікала Ріта.

– Ну, ви й розійшлися! І премію всю спустили? – з усмішкою спитала Катя.

– Яку премію? – здивувалася Рита.

– Твоєму ж грамоту з головного офісу надіслали. А до неї премія. Моєму було минулого року так само.

– Справді? … – Розгублено сказала Рита.

– Так він тобі сказати напевно забув. Такий чоловік скромний, і не похвалився навіть! А ти бачила, як цукор подорожчав! Зовсім уже з глузду з’їхали, так ціни накручувати!

– Справді, ні зарплати, ні премії ніякої не вистачить! – Катя поспішила змінити тему розмови, запідозривши недобре.

Жінки ще трохи поговорили біля під’їзду, а потім розпрощалися. Рита прийшла додому у змішаних почуттях. Їй завжди здавалося, що у них із чоловіком немає один від одного секретів.

Виявляється, є! Антон нічого не говорив ні про грамоту, ні, тим більше, про премію. І, що найбільше її засмучувало, що чоловік зробив це, швидше за все, свідомо. Значить, йому є що приховувати…

…Весь день Рита провела в роздумах. Вона перебрала у голові багато варіантів, але найбільш життєздатним  їй здався варіант про наявність у чоловіка коханки.

Але вона вирішила не накручувати себе марно і запитати ввечері у чоловіка безпосередньо, підготувавшись до найгіршого.

Коли Антон повернувся з роботи, Рита нагодувала його вечерею і, нічого не вигадуючи, прямо спитала про премію.

– Так, Рито, премія була… – тихо сказав Антон, нахиливши голову.

– А більше ти мені нічого не хочеш розповісти? – спокійно спитала жінка.

– Я витратив гроші не на себе, ти не подумай! Просто Люба захотіла цього літа новий велосипед. Я не зміг їй відмовити! Розумієш, вона мене рідко бачить, мушу ж я якось це компенсувати!

– Тобто, я в твоєму житті настільки не важлива людина, що ти вирішив навіть мою думку не враховувати?! – спитала Рита і відчула, як голос почав відчутно тремтіти від почуття образи і сліз, що підступили.

Насправді Ріті було прикро не так за себе, як за своїх дітей.

…Коли Рита познайомилися з Антоном, він був уже рік, як у розлученні. Від першого шлюбу в нього залишилася дочка Люба. Спочатку Рита  не чинила опору, щоб чоловік спілкувався з дитиною.

Люба приходила до них у гості, вони брали її у відпустку. Антон справно виплачував аліменти і, крім того, Люба регулярно просила щось купити, а відмови отримувала вкрай рідко.

Дівчинка росла досить вимогливою та розпещеною. Але в питання її виховання Рита принципово ніколи не втручалася. Мовляв, у дитини є свої батьки, і вони краще знають, як вчинити.

Однак, якщо Антон питав поради, як краще зробити і, як вчинити в такій ситуації, Рита ділилася своєю думкою. Якщо Антон таки робив по-своєму, ні в якому разі не ображалася.

Риті вистачало турбот зі своїми двома дітьми, які з’явилися в їхньому у шлюбі. Одинадцятирічний Єгор цього року закінчив початкову школу. Семирічна Настя восени має піти в перший клас.

Витрати цього літа вийшли колосальними. Окрім звичайних витрат на продукти, якісь речі та оплату іпотеки, довелося витратитися на випускний синові.

Зламався холодильник – влітку без нього не обійтися. Пробували відремонтувати, але за ремонт нарахували майже стільки, як за новий.

Рита заощаджувала кожну гривню. Небагато грошей перепозичила у сестри, щоб дотягнути до наступної зарплати.

Премія якраз би покрила витрати і точно не виявилася зайвою в умовах, коли потрібно залатати пристойний пролом у сімейному бюджеті.

А тут новий велосипед у самий пік сезону, коли ціни просто космічні. І Люба не захотіла звичайний велосипед! Їй потрібна саме та дорога модель, яку вона побачила у якогось улюбленого блогера.

– Рито, зрозумій, я не міг їй відмовити, – спробував виправдати свій вчинок Антон.

– А ніхто не говорить про те, щоб відмовити. Але є безліч варіантів – трохи почекати, купити модель дешевше, дати на велосипед тільки половину.

– У Люби є мама та бабуся з дідусем по материнській лінії. Їх також можна було заохотити до покупки. І що найголовніше, – ми могли б разом це обговорити! – Рита намагалася говорити тихіше, щоб не розбудити дітей.

– Рито, якби я не купив, Люба б образилася, – пояснив він.

– Тобто, вона любить тебе тільки в тому випадку, якщо ти на все погоджуєшся і без слів купуєш? Та дитина просто маніпулює тобою!

Після того, як Рита висловила свою думку, на кухні повисла гнітюча тиша. Трохи подумавши, Антон додав:

– Але ж Насті ми теж купили велосипед, а Єгорові – ролики.

– Так, купили. Велосипед взяли з рук за чисто символічну ціну. А велику частину грошей на ролики дали мої батьки. З нашого сімейного бюджету ми витратили лише на шолом та наколінники!

– Ну давай зараз почнемо рахувати! – роздратовано вигукнув Антон.

– Та річ не в рахунку! А в тому, що ти самовільно купив дорогий велосипед, приховавши сам факт премії! І в тому, що наші діти готові йти на компроміс, а не виявляти усі свої “хочу”!

– Настя теж просила Барбі, але я їй не замовляла. І, між іншим, вона навіть не подумала ображатись! Вона вже доросла і все розуміє. І Люба у свої п’ятнадцять теж має вже хоч щось усвідомлювати!

– Йдеться про відсутність елементарної довіри між нами, і про те, що ти готовий виконати будь-яку примху Люби, на шкоду нашим дітям!

Рита вийшла із кухні. Сил продовжувати цю розмову, яка здавалася жінці абсолютно безглуздою, більше не було…

Вона зайшла в дитячу, перевірила, що син із дочкою сплять, і теж лягла відпочивати. Хоча сон не йшов – вона довго ще чула, як чоловік на кухні варив каву, кашляв, зітхав і виходив на балкон диміти.

…Вранці, коли Рита прокинулася, Антон уже був у ванній кімнаті. Жінка не зрозуміла, чи він лягав взагалі спати. За сніданком на кухні запанувала незвична мовчанка.

Антон не заводив розмови, а Рита не знала про що говорити з чоловіком. Навіть діти якось принишкли. Рита раптом відчула, що у своїй квартирі їй стало не затишно. Антон поснідав і мовчки пішов на роботу.

Увечері картина повторилася. Сім’я мовчки повечеряла. Лише діти трохи розмовляли між собою і щось запитували у батьків. Коли Рита вже мила посуд після вечері, чоловік підійшов і тихо сказав:

– Рито, я завтра працюю. Мене не буде. Добре?!

– Добре. – Рита намагалася не нагнітати і відповідала тихо і спокійно.

Цими вихідними Рита хотіла запропонувати з’їздити в ліс за грибами. Давно нікуди не вибиралися, а тепер доведеться провести вихідні в квартирі.

Рита нескінченно думала про це в суботу вранці, коли Антон уже пішов. Звісно, його й раніше викликали на роботу у вихідні, але траплялося це відносно рідко.

Нинішній несподіваний виклик був якимось дивним. Рита думала і сама внутрішньо лаяла себе за це. Жінці здавалося, що довірчі стосунки у їхній родині зникли остаточно і більше не повернуться.

– Мамо, а де тато?

– Запитала семирічна Настя.

– На роботі.

– Ви що, посварилися, так? – дівчинка подивилася на маму своїми великими проникливими очима.

– Та ні, ну що ти… Просто посперечалися про те, що треба купити і що не треба. У дорослих іноді виникають суперечності. Але тато у нас все одно найкращий, ми ж з тобою це знаємо.

Весь день був якимсь нервовим та смиканим. Рита намагалася не показувати вигляду, що щось сталося, займалася домашніми справами. Але внутрішньо вона відчувала напругу. І вона, здавалося, передалася навіть дітям.

Діти поводилися тихо. Єгор схилив голову у телефон, Настя малювала. Увечері родина повечеряла. О сьомій годині Антона все ще не було вдома, тож за столом сиділи втрьох.

Коли грюкнули вхідні двері в передпокої квартири, першими на цей звук відреагувала семирічна Настя.

– Ура, нарешті тато прийшов! – прокричала дівчинка і кулею вилетіла з-за столу зустрічати батька.

– Привіт, доню. Ну, як справи? Дивись, це тобі.

– Ух ти! Татко…  Величезне дякую! Це така, як я хотіла! – сказала дівчинка і прийшла на кухню з Барбі.

Рита встала з-за столу, і подивилася на чоловіка.

– Привіт, – сказав Антон.

– Привіт, – сухо відповіла Рита, намагаючись зробити голос м’якшим.

– Синку, а це тобі, – сказав Антон і простягнув синові новий футбольний м’яч.

– Дякую тату! Мамо, а можна завтра у дворі з хлопцями випробуємо? – спитав хлопчик.

– Ну, звичайно можна, – відповіла Рита…

Нарешті Антон та Рита залишилися на кухні вдвох.

– Рито, мені тут давно пропонували інколи підробляти. Ти не проти, якщо я буду в якісь вихідні бути відсутнім? Адже доход нам не зайвий, –  промовивши ці слова, Антон простяг дружині гроші.

– Ну, якщо не на шкоду твоєму здоров’ю та сім’ї, я не проти.

– Рито, пробач мені. Я не мав рації. Звичайно ж, треба було порадитися з тобою. Я просто хочу, щоб ми з тобою, Єгором, Настею та Любою були однаково щасливі.

– Я не проти спільного щастя, Антоне, але, давай, будь ласка, подібні моменти обговорювати і разом вирішувати кому, що і коли купувати. Згоден?

– Згоден, –  сказав Антон і обійняв дружину.

Звичайно, осад на душі все одно залишився. І Рита розуміла, що все налагодиться далеко не одразу. І Люба не раз ще спровокує батька на таке.

Але Антон у будь-якому разі зробив висновки і перший крок до змін уже було зроблено, а це найголовніше! Як ви вважаєте?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.