– Я вирішив виключити з сімейного бюджету марні витрати – твої салони краси, – порадував мене чоловік

 

Ми одружилися близько рік тому, і весь цей час мій чоловік намагався кинути кypити. Адже лікар суворо заборонила йому навіть думати про дітей, поки він не кине шкідливу звичку.

– У вас дуже погані показники, – сказав доктор, віддаючи чоловікові знімок, – я б на вашому місці кинув пaлити хоча б заради себе. А про дітей до цього й думати забудьте!

Чого ми тільки не перепробували. І книги, і різні групи підтримки – він все одно не міг кинути пaлити. Але нарешті знайшовся варіант, підказаний моєю мамою:

– Ти подумай, скільки всього міг би купити, якби не витрачав по 100 гривень на день на свої сигapети! Ти спалюєш 3000 на місяць.

І чоловік спалахнув ідеєю вести сімейний бюджет. Він все прикидав, що можна купити на 3000. Виходило чудово: ми могли б ходити в кіно, відвідувати на ці гроші кафе або замовляти частіше його улюблену піцу.

– Виходить як би безкоштовно! – радів Ваня.

Однак мого чоловіка трохи перемкнуло на цю тему, і ми серйозно посварилися. А справа ось у чому.

Кинувши нарешті свою погану звичку, Ваня – очікувано – став злим. Він постійно шукав, до чого б причепитися. І вдома було не так прибрано, і піцу йому привезли несмачну. Я мужньо терпіла ці вибрики, розуміючи, що Вані зараз нелегко.

Але пройшов місяць, стало легше. Як відомо, звичка виробляється у середньому за 21 день. Чоловіка трохи відпустило. Він почав більше заробляти, адже тепер не давився кашлем по півгодини, у нього не боліла голова, та й часу стало набагато більше.

Але при цьому він раптом став скупим. Виявилося, що духи я могла б і дешевші купувати, та й чоботи якісь у мене дуже дорогі.

– Могла б і кросівки купити. І ходити зручніше, і дешевше, – чоловік дивився, як я взуюсь.

– Ваня, не починай, – попросила я.

– А що Ваня? Хіба я не правий?

– Ну і ходи у свій офіс у кросівках, а не у шкіряних туфлях.

На це чоловікові не було чого заперечити. Ми обидвоє займали добрі посади, і мені не можна було з’являтися на роботі в кросівках. І йому також.

Проте чоловік не заспокоївся і продовжував шукати, у чому б мене ще обмежити. Мабуть, він сердився, що йому боротися зі звичкою і стpaждати, а я як жила, так і живу. Знаючи характер Вані, старшого сина в сім’ї, я була впевнена: він вважає ситуацію несправедливою.

Спочатку я до його причіпок ставилася поблажливо, але нещодавно чоловік мене просто вразив. Він повідомив мені, що знайшов зайву статтю видатків, яка виснажує наш сімейний бюджет.

– Клас, – без ентузіазму відповіла я, – і що цього разу?

– Твої салони краси! – гордо промовив чоловік.

Він глянув на моє обличчя і додав:

– Ти ж і так гарна, навіщо тобі все це?

Усі процедури, на які я ходжу, потрібні мені. Прямо життєво потрібні. Від природи у мене дуже слабке волосся, і тільки з салонним доглядом воно оживало, приходило до тями. Я не збиралася зустрічати клієнтів з щурячим хвостиком на голові. До того ж, моя подруга працювала там і завжди робила мені чудову знижку.

Нігті – тут взагалі без коментарів. Не можна мені без манікюру, акуратного та міцного. Вдома я, звичайно, можу сама собі нафарбувати нігті, але на мій досвід всі, навіть найдорожчі лаки, швидко сходять. Облуплені нігті у розпал робочого дня? Чарівно. А салонний манікюр – гарантія краси моїх нігтів.

І третя процедура – ​​брови. Не можу я, не вмію сама собі вищипувати, укладати брови. Ось це все я пояснила чоловікові, а потім додала:

– І я взагалі витрачаю менше, ніж твої три тисячі!

Але він уперся, як баран, і ми посварилися.

– Я тут один заощаджую, заради сім’ї намагаюся! – лаявся чоловік, зовсім забувши про те, що кypив як паровоз і жодного разу його ніхто не дорікнув за це.

У результаті він мені просто заявив, що до дітей я не готова, бо не розумію, що таке економія та сімейний бюджет. Я втомилася від цього цирку. Сподіваюся, що найближчим часом чоловік вгамується.

КІНЕЦЬ.