Я відкрила холодильник сестри, бо хотіла положити ковбаску, яку для неї купила, і власне й побачила ту томатну пасту, яку ще минулого року, чи навіть раніше, купила для Юльки, бо тоді, пам’ятаєте, був її дефіцит, а знаю прекрасно, що сестра ту томатну пасту всюди використовує, тому й було образливо.

Ну так мені дивно з її, чи то звички, чи то що таке…

Ми з сестрою вже давно пенсіонерки. Я живу з чоловіком в обласному центрі, діти окремо, ми окремо, все, як має бути.

Є в мене на п’ять років рідна сестра Юлька. Живе вона в районі, одна бо чоловіка вже сім років, як не стало. Шкода мені Юлю, все життя важко працювали, щоб дітей на ноги поставити. Самі толком і не жили, а тепер на старість літ, ще й сама залишилася.

Жили вони не багато з чоловіком, а ось в нас зі Степаном завжди трошки фінансове становище було кращим. Чоловік працював на керівній посаді, я також все життя в медицині.

Навіть зараз з пенсії можемо щось відкласти і дітям допомогти, хоч вони і не потребують і самим в Трускавець на водичку з’їздити.

Завжди я сестру чимось смачненьким пригощала, коли в гості їхала, чи з одягу щось купляла. Одного разу навіть парфуми їй купила, ще раніше, років з десять тому.

Я раніше цього не зауважувала, це тепер все стало явним.

З одягу, те що я Юлі купляла, чи своє віддавала, вона користувалася, але лише до неділі, до церкви. Все було в пошанівці. А ось з продуктами і парфумами виявилась халепа.

Я перед Великоднем вирішила до сестри на довше приїхати, бо щось в неї з ногою сталося. Думаю, помию їй вікна, в антерсолях перетру, бо в нас такий звичай, думаю, і у вас такий, що на Великдень має бути чисто. Все сестра сама поралася, а цього року зрозуміла, що без мене вона не впорається.

Купила продуктів різних і ковбаски по акції, і консервів різних, та й поїхала.

Сестра мене була рада бачити. Давай на стіл накривати. Я ж витягла з сумки продукти, ту ковбаску і консерви вирішила відразу в холодильник поставити і дивлюсь, на поличці в самому низу стоїть томатна паста, яку я вже певне півтора року тому, як купляла.

Це польська паста, в нас такої немає, ну принаймні я не бачила. Коли тоді, пам’ятаєте, в нас з томатом проблеми були – дефіцит, мені подружка з Польщі пару упаковок паперових привезла.

А я, знаючи що сестра ту пасту до любої страви дає, передала і їй.

Сестра тоді ще так зраділа, дякувала мені.

Але в неї є така звичка, що все, що їй хтось дає, Юля тримає на “чорний день”.

Ну не їсть людина ні ковбаси, ні сиру, ні ті консерви – все “квасить”.

Біля тої польської упаковки в холодильнику стояла і скляна банка томату, і вже відкрита. То цю вона не брала, бо то я привезла. Те саме стосується парфумів. Я навіть подумати не могла, але коли перескладувала речі в антерсолях знайшла ті парфуми, які були ще в упаковці.

Ми тоді, десь років десять назад, понюхали разом і все, вона їх сховала, як виявилося, на завжди. Я відкрила, щоб понюхати, який запах, а він такий противний, бо і парфуми мають термін придатності.

Потім я знайшла в шафі в оригінальній упаковці піжаму, шкарпетки і інші речі, які колись дарувала сестрі.

Юля лише сміється, коли я її про це питаю. Але мені це неприємно.

Я хочу бачити, як людина тішиться, мені це приємно, а не так, що я гроші потратила, а парфуми засмерділися.

Як пояснити людині, що це не гарно з її боку, бо та лише сміється, а мені хоч бери і нічого їй більше не купуй…

Хтось був у схожій ситуації? Як боротися з тлю звичкою сестри?

Джерело