Коли мій чоловік дізнався, що я вагітна, він кинув мене того ж дня. Він не був готовий до відповідальності, тож і пішов. Я була сиротою, у мене не було родичів, тож свекруха залишалася моїм єдиним потенційним притулком.

Але й вона стала на бік сина і вигнала мене. З того часу я поклялася ставитись до своєї майбутньої невістки як до рідної дочки. Все могло б скластися так, якби Настя, дружина мого сина Захара, була б зговірливішою .

Їй було важко від початку, але я терпіла, оскільки ми рідко бачилися. Я запропонувала їм оселитись у моїй квартирі, але вони вирішили зняти свою.

Однак, коли у них закінчилися гроші, вони почали жити у моїй оселі. Я була щаслива бачити їх у себе, навіть надала їм найкращу кімнату.

Але Настя невдовзі почала вносити зміни, не порадившись зі мною, навіть викидаючи мій дорогоцінний посуд. Через півроку, під час мого дня народження, я запропонував відсвяткувати в їхній кімнаті через її великі розміри.

Але Настя у грубій формі відмовилася, заявивши, що це її кімната. Це стало останньою краплею, і я сказав їй, мовляв, якщо їй щось не подобається, вона може йти. Вона взяла мого сина та пішла. За місяць Захар повернувся без Насті.

Вона не змогла співіснувати зі мною, незважаючи на моє мовчання, і тепер стверджувала, що я зруйнувала її сімейне щастя. Вона навіть привела свою матір, щоб переконати мене у моїй неправоті! Але я не вважаю, що зробила щось погане