Я випадково дізналася, що у моєї дочки, матері трьох дітей, є інший чоловік, на сім років молодший, і вони зустрічаються за спиною зятя вже три роки.

Дізналася випадково, хоч, здається, щось підсвідомо відчувала. Але одне діло здогадки, а зовсім інше — факти. А факти мені відкрилися, коли я прийшла до неї без попередження.

Дочка живе у передмісті, у них з чоловіком невеликий, але затишний будинок. Діти — троє пустунів, всі молодші десяти років.

Я часто допомагаю, бо знаю, як це — виховувати дітей і бути дружиною. Хочеться, щоб їй було легше, щоб вона не почувалася загнаною.

Того дня я зайшла після обіду, принесла їм домашніх пиріжків. Чоловік доньки був на роботі, діти в школі та садочку. Двері були не зачинені, я постукала й, не чекаючи, увійшла. І завмерла.

На дивані сиділа вона — моя донька. А поряд з нею — молодий чоловік. Вони говорили тихо, але близько. Надто близько.

Я бачила, як він дивиться на неї, як вона йому відповідає — це був не просто друг чи колега. Між ними було щось особливе.

Я зробила вигляд, що нічого не помітила.

— Доню, я пиріжків принесла.

Вона здригнулася і миттєво відсторонилася від нього. Чоловік підвівся.

— Добрий день, — привітався, ніяково глянувши на мене.

— Добрий, — відповіла я, вдивляючись у доньку.

Вона спохмурніла, відвела очі.

— Мамо, ти ж могла зателефонувати, я б сказала, коли можна прийти, бо ту якраз майтер кавоварку полагодити приїхав, вона вже не вперше у нас ламається.

— А я не звикла дзвонити, коли йду до рідних.

Атмосфера змінилася. Він швидко попрощався, і я залишилася з донькою наодинці.

— Хто це? — спитала я прямо.

– Не розказуй мені казочки про майстра.

Вона довго мовчала. Потім сказала тихо:

— Мамо, це довга історія.

— Тоді розказуй.

І вона розказала.

З цим чоловіком вона познайомилася три роки тому. Випадково. Каже, що спершу не сприймала всерйоз, але потім він став частиною її життя.

Він молодший, вільний, легкий. В ньому немає тої заклопотаності, яка є у її чоловіка. Їй добре з ним. Вона не хоче руйнувати сім’ю, але і не може відмовитися від нього.

— Доню, ти розумієш, що ти робиш? — запитала я.

Вона заплакала.

— Мамо, я знаю, що це неправильно. Але я не можу інакше. Він сьгодні просто завіз мені маленький подарунок, а бачимося ми зовсім не тут, не у мене вдома.

Я дивилася на свою дочку й не знала, що сказати. З одного боку — моя мораль, мій досвід, розпач від того, що вона обманює свого чоловіка, що ризикує сім’єю, дітьми.

А з іншого — її очі, сповнені сліз і страху. Вона дійсно не знала, що робити. І я теж. Що мені сказати? Як мені вчинити? Як їй допомогти?

Джерело