Я вийшла заміж з великого кохання, але навіть уявити не могла, що буду бачити коханого чоловіка лише кілька годин на бобу, а решта його часу належатиме його матінці!

Та про все – по-порядку, сподіваюся на вашу підтримку й поради!

Мій чоловік просто працює на свою маму, як на пана. Розповім вам трохи про те, що я знаю про їхню родину. Роман має дві молодших рідних сестри. І в дитинстві їх трьох виховували за принципом: мама займається вихованням дочок, а батько виховує сина. Ось що з того вийшло.

Моя свекруха Надія Василівна – вчитель іноземних мов. Треба визнати, що вона дуже хороший педагог, бо зуміла свого часу вирватися з викладача і репетитора на перекладача. Вона доклала зусиль, щоб її доньки також вивчали іноземні мови.Чоловік розповідав, як його сестри ночами корпіли над підручниками. Недоїдали і недосипали, але вчилися.

Молодша дочка Віка, яка більше з характером, знайшла собі залицяльника з європейської країни і вийшла за нього заміж. Дуже швидко і попри протести матері. Виїхала з рідної України і тепер навіть не хоче вкотре написати комусь із своїх рідних, навіть Ромі, хоча вони завжди були близькі.

Друга сестра мого чоловіка – менш амбітна, слухала у всьому матір. Але коли моя свекруха влаштувалася перекладачкою, повторити її успіхів не змогла. Марта поїхала за кордон, але досі працює не за фахом, а обслугою, щоправда, у пафосному готелі.

Уявляєте, сидите в номері в Італії, а до вас приходить прибирати в номері робітниця. Можна спершу подумати, звичайна жінка, може, навіть місцева. А вона починає звертатися до вас п’ятьма різними мовами – ось такі бувають заробітчанки з України.

Мій вже спочилий нині свекор був людиною простою, працював на виробництві меблів. І сина він вирішив навчити того самого ремесла. Але Рома вивчився цій професії вже на сучасний лад, на сучасному комп’ютерному обладнанні. Його фірма виготовляє дуже якісні меблі.

Спасибі свекру, професія чоловіка годує нашу сім’ю і навіть більше, вона є дуже затребуваною. А свекруха моя з часом стала особистою перекладкою одного впливового бізнесмена і на кілька років виїхала в Америку.

За роки, що вона була за кордоном, Надія Василівна заробила хороші гроші і зараз вона займається будівництвом власного двоповерхового будинку в Броварах. І от запитання. Для чого він їй? Адже вона сама вже у віці, хоч і зі здоров’ям у неї все добре. Таке враження, що вона все життя пила соки зі своєї родини, і тепер у неї самої здоров’я по вінця.

З однією донькою свекруха не розмовляє. Другу сама знати її не хоче. Та й далеко вони від рідного дому. З ким доводиться спілкуватись? Правильно, з єдиним сином. Ну і з усіма нами заразом. Ось тільки я не назвала б ці своєрідні взаємини спілкуванням.

Надія Василівна, чесне слово, свого собаку любить більше, ніж рідного сина. І навіть не намагається це приховати. До мене і до нашої дочки у неї свій підхід – свекруха просто вдає, що нас не існує. Навіть не дивиться у вічі.

І ще сумніше в цій історії, що Роман ніби сам не помічає слона. Після відходу його батька матуся для Роми – справжнє божество. І ніщо не може порушити його віру в це божество. А забаганок у моєї свекрухи хоч відбавляй. Я все чекаю, коли вона себе королівною оголосить. Або імператрицею.

Найчастіше, куди свекруха залучає Романа – це будівництво її будинку. Усі її робітники тією чи іншою мірою знайомі чи колеги мого чоловіка. Тому якщо щось не так – шишки летять не на них, а на нього. Щодо оплати – та сама історія. Боюся подумати, але не здивуюся, якщо Роман їм доплачує з нашого бюджету.

В іншому ж. крім будівництва, чоловік існує для своєї матері в ролі «принеси-подай-підстав-прибери». Кілька разів вона до нас приходила, так навіть онучці своїй не принесла жодної іграшки чи іншого подарунка або хоч смаколика у вигляді цукерки чи булочки.

А на день народження Ромі тиждень тому принесла настінну лампу. Браковану. Чи треба говорити про те, що це була її покупка для її будинку, яку магазин відмовився приймати назад? І Рома був їй за це дуже вдячний. Обкрутив лампу в три шари пухирчастою плівкою і дбайливо відніс на балкон.

Вже потім, коли свекруха пішла, сказав, що на майбутнє знадобиться. Мабуть, у майбутньому люди зможуть лагодити заводський брак, я не знаю.

Дуже мені сумно й прикро від цього всього, я не знаю, що робити далі і як дати зрозуміти чоловіку, що ось такі стосунки ні між нами двома, ні між нами і його матусею мене не влаштовують. Для мене цінності сімейного життя не в цьому! І терпіти цю жінку доведеться ще довго. Я бачу, що жити вона ще буде й буде довгі роки.

Може, нам варто подумати про сімейний переїзд? Це ж не нормально, що я бачу чоловіка кілька годин на день. І краде у мене його не якась там інша жінка, а його власна корислива черства мати! Підкажіть будь ласка, як мені вирішити цю проблему, бо я вже просто у відчаї!

Джерело