Я вийшла заміж з розрахунку. Якщо бути точнішою – з подяки. Можна сказати, що моя історія схожа на казку про Попелюшку, з тією різницею, що вона покохала прекрасного принца, а я свого чоловіка – ні.

Я жила у дуже бідній родині. Мама, вітчим, я і два мої молодші брати – всі ми жили в однокімнатній квартирі в старому будинку на околиці міста.

Вітчим часто випивав, його постійно звільняли з роботи, і утримувала нас одна мама. Коли мені виповнилося чотирнадцять, я теж почала підробляти. Спочатку влаштувалася прибиральницею у кафе, потім мене там же перевели до офіціанток.

Коли мені виповнилося шістнадцять, у кафе до мене підійшов чоловік і запропонував сходити на кастинг спробувати себе як модель. Я тоді була дуже висока та худа. Подумала, що це якийсь обман, але таки пішла.

Виявилося, що це справжня модельна агенція. Не найкраща, звичайно, але навчання безкоштовне. Через декілька місяців я почала зніматися в якихось каталогах, місцевих рекламах тощо. Платили за це у нашому місті небагато, плюс агенція брала комісію. Але все краще ніж офіціанткою.

На відкритті одного з місцевих магазинів одягу мене і помітив Вітя. Він був старшим на п’ятнадцять років, займався бізнесом і збирався переїжджати до Києва.

Вітя почав дуже активно залицятися. Мені тоді виповнилося вісімнадцять, а я навіть жодного разу в пристойному кафе не була, не кажучи вже про ресторан. Я тоді почувала себе справжньою Попелюшкою.

Жахливо бентежило, коли після побачення Вітя привозив мене до старої обшарпаної п’ятиповерхівки, де я жила. Мені було дуже соромно, думала, як така людина, як він, взагалі звернув на мене увагу. Але він ніби не помічав цю бідність і бруд.

Батькам не подобалося, що я зустрічаюся з Вітею. Вітчим регулярно влаштовував скандали та відкрито називав мене дівчиною легкої поведінки. Жити з ними було просто нестерпно. Якось вітчим навіть ударив мене по обличчю, і на правій вилиці залишився синець.

Я спробувала його замазати тональним кремом, але Вітя все одно роздивився. Запитав, що це таке. Мені довелося розповісти. Він у той самий момент зробив пропозицію. Ще сказав, що збирається переїжджати до Києва і кличе мене із собою. На той момент ми були знайомі лише два місяці, але я погодилася.

Вітя якось домовився, ми розписалися за кілька днів, і менше, ніж за тиждень переїхали. Спочатку я була там абсолютно щаслива. Чоловік купив нам гарний великий будинок у передмісті. Він виділяв мені солідну суму грошей, яку я могла витрачати на свій розсуд.

За кілька місяців я освоїлася. Вітя виявився дуже дбайливим і добрим чоловіком. Він наполягав, щоб я не сиділа вдома, навчалася чомусь новому. Так я вивчилася і здала на права, після чого чоловік купив мені машину.

Почала їздити до тренажерної зали. Потім почала ходити модельними агенціями, щоб знайти роботу. Вітя дав грошей на хорошого фотографа та стиліста, щоб мені допомогли зробити нормальне портфоліо.

Звичайно, пробитися мені хотілося самій, без допомоги чоловіка. Але в столиці й без мене повно гарних амбітних дівчат, і мені не дуже щастило із роботою.

Хоча в іншому начебто все добре. Тільки коли перші захоплення пройшли, я зрозуміла, що не кохаю свого чоловіка. Так, він добра людина, і я йому дуже вдячна, але це не те. Немає між нами якоїсь пристрасті та іскри.

Здається, він теж не дуже мене кохає. Хоч і ставиться добре, я для нього щось на кшталт аксесуара чи необхідного предмета, що належить за статусом. На першому місці в нього завжди була і є робота.

Звичайно, тут логічним висновком було б розлучитися. Але я не знаю, що робити у такому разі. Постійного джерела доходу, щоб жити у Києві, у мене поки що немає. Повертатися додому, до батьків чи навіть просто до рідного міста я не хочу. Навіть уявити це не можу.

Є ще один варіант – жити з чоловіком, поки я не стану на ноги, і потім вже від нього піти. Але це якось нечесно. Ще можна спробувати покохати його, але не знаю як.

КІНЕЦЬ.