Я виховувала сина одна. Так сталося, що з чоловіком ми розлучилися. Мені довелося сильно економити, тому що я працювала звичайним бухгалтером із невеликою зарплатою. Десь брала в борг, якось викручувалась, але синові намагалася дати все найкраще.

І мені вдалося виростити гідного хлопця! Він непогано закінчив школу, легко вступив до університету, влаштувався на гідну роботу із гарною зарплатою. Начальство ним задоволено. Через три роки син накопичив на перший внесок на квартиру в іпотеку, переїхав від мене і почав жити самостійно.

Я на свого Артема не могла натішитися! Пурхала вулицями, наче на крилах, усім сусідкам, подругам і знайомим тільки про нього і розповідала. Я пишалася тим, що одна змогла виростити та виховати гідного чоловіка. Виходить, не дарма недоїдала і ночі безперервно сиділа біля дитячого ліжечка.

Тепер би знайти йому гарну наречену та онукам радіти. Але життя розпорядилося інакше.
Невідомо де мій синочок познайомився з цією Ганною. Вона старша за нього на сім років, вже двічі була одружена, має двох дітей. Містечко у нас невелике, земля кругла.

Так ось, про цю Ганну кажуть, що баба вона гуляща, тож перший чоловік її й покинув. А що там із другим трапилося – невідомо. Загалом жінка з багатим життєвим досвідом, у поганому значенні цього слова.

А мій Артем закохався в неї так, що сили немає! Я як дізналася, з ким мій син зустрічається, так у мене сивого волосся буквально додалося! Поділилася своїм лихом із сусідками, а одна з них, Марія Павлівна, прямо сказала:

– Приворожила Ганна твого сина, адже вона досвідчена. Там глянути на неї — ні обличчя, ні фігури. Ще й із доважкою у вигляді двох дітей. Та кажуть, що вона до пляшки прикладатися любить. Не інакше – приворожила.

Звісно, я спробувала Артема відмовляти від такої пасії, але куди там… Він нічого не хоче слухати.

– Одружуся, — каже, — і все!

Але доки Ганна не переїхала жити до мого сина, у мене залишалася надія, що в нього розплющаться очі, і він її покине.

А одного разу стався випадок, на який і слід було чекати. Прийшов Артем до своєї коханої, а в неї вдома законний чоловік.

Виявляється, це вона йому брехала, що з другим чоловіком у розлученні. Може, й не живуть вони разом постійно, але він регулярно у неї буває. Загалом стався скандал. Слово за слово, образа на образу – справа закінчилася бійкою. Законний чоловік викликав поліцію й Артему загрожує умовний термін.

На роботі у нього про це дізналися та попросили написати заяву «за власним бажанням». Розсудили так, що співробітнику із судимістю, хай навіть умовною, не місце у солідній компанії.

Я як дізналася про це, так почорніла від горя. Виходить, даремно були витрачені мої сили, щоби виростити сина. Якась баба вмить його життя зруйнувала.

Довелося Артему влаштуватись далекобійником. Зарплата, щоправда, більша, ніж на його колишньому місці роботи — хоч якийсь плюс. Я сподівалася, що у роз’їздах він свою Ганну забуде. Спочатку так і було — менше він став із нею зустрічатися. Але тут знову грім серед ясного неба.

– Мамо, — каже мені син.

— Ти скоро станеш бабусею!

– Як? З ким? – Розгубилася я.

– Ганна чекає дитину.

Не могла я порадіти. Думка одна мене сильно турбувала, ось я її синові й видала.

– А ти певен, що дитина від тебе?

– Запитала я.

– Та як ти можеш так казати?! – обурився син.

– Ганна не така!

– Яка “не така”? Ти знаєш, що люди про неї говорять? – продовжувала я.

Загалом, я не витримала і висловила синові все, що накипіло та наболіло за цей час. Пригадала, і як ростила його сама, і як ночами не спала, і як з хліба на воду перебивалася — тільки щоб у синочка все найкраще було.

– Я сподівалася, що ти знайдеш гідну дівчину, яку я полюблю як дочку, одружишся, ви сплануєте спільних дітей, і я буду найщасливіша бабуся на світі! А ти зв’язався з розведеною та гулящою. Мені соромно перед людьми за те, що ти такий нерозбірливий!

– Та після таких слів ти мені не мати! — злісно вигукнув Артем і зачинив переді мною двері.

З того часу ми не спілкуємося. До лікарні на виписку я не пішла, та мене й не запросили. Не можу я визнати дитину від цієї Ганни своїм онуком! Так його ніколи не бачила.

Минуло вже два роки. Син мене не відвідує і навіть не дзвонить. А я вже казала, що місто у нас маленьке, всі один про одного знають. Так ось, мені одна знайома сказала:

– Важко твоєму сину з Ганною живеться. Вона як за старшими дітьми, так і за молодшим не дивиться. Повісила всі турботи на свою матір, а сама гуляє, доки чоловік у від’їзді. А Артем твій не сліпий, коли приїжджає, все це бачить, чи йому добрі сусіди доповідають. Загалом він теж почав до пляшки прикладатися.

Ось так недолуга невістка зламала життя моєму синові. У мене опустилися руки: я не знаю, як із цим боротися.

КІНЕЦЬ.