Онук у гості приїхав, у квартиру зайшов, я подивилася на його ноги, й мало не впала: кросівки каші просять! Мати онука, невістка колишня, працює, аліменти отримує, а кросівки купити не спромоглася?

Я, обійняла онука, та запросила його на кухню, пити чай із плюшками. А сама пішла виливати гнів на горе-матір.

Я їй зателефонувала, спитала, чому онук у таких кросівках ходить. Вона мені відповіла, що він сам винен, ця тема закрита, і якщо інших питань немає, то їй ніколи зі мною розмовляти.

Сам онук лише поскаржився небайдужій бабусі, що просив у мами кросівки, але мама не купила. Я, погодувавши онука, відвела його в магазин, і сама придбала взуття з розрахунку на те, що його батьки мені все компенсують.

Компенсація ні з ким не обговорювалася, але я сподівалася на розуміння: маю маленьку пенсію, всі про це знають.

Відправивши онука додому, я замислилась. Батьки куди дивляться? Чому їм немає справи? Чому тільки мені стало важливим, у чому ходить онук? І так, компенсацію непогано було б обговорити заздалегідь. Почала я із сина!

– Чому твоя колишня не може дитині кросівки купити?

– Я аліментu перевів в строк, нехай вона на них дитині взуття купує, я звідки знаю, що у дитини із взуттям?

Почуте мене задовольнило. Ну справді, батько аліменти платить, а мати що робить? Мати, куди гроші витрачає? Дитина ходить у непридатному взутті!

Після цього я запитала сина, чи не віддасть він мені гроші за взуття? Він повторився, що аліменти переклав, інше його не хвилює. І порадив мені зв’язатися з матір’ю хлопчика.

До колишньої невістки я достукалася за допомогою обіцянки відвідати органи опіки, та поцікавитись, чи вважається порушенням прав дитини діряве взуття.

– Онукові вашому хрещений обіцяв три тисячі дати. Ми домовилися, що на ці гроші з’їздимо, та купимо кросівки. А він гроші витратив!

Невістка тільки руками розвела! Сказала, що грошей немає, все витрачено на потреби сім’ї.

– Потреб багато: і репетитори, і школа, і їжа, і одяг із взуттям. Їсть чотирнадцятирічний хлопець за двох, бо організм росте.

– Одягатися хоче модно: просту чорну футболку не одягне. А гаджети? Телефон, ноутбук. Мої нерви й час, взагалі неоціненні!

– Коли я домовлялася із сином про те, що кросівки будуть куплені з грошей хресного, бюджет на кросівки витратила на остаточне закриття кредиту, який я брала на телефон для сина. Він витратив ці гроші на нісенітницю, тому вийшло так, що немає ні грошей, ні кросівок.

– Думаю, я все ж схожу на опіку! Онук витратив свої гроші туди, куди вважав за потрібне. Обов’язок матері купувати нове взуття! Якщо дитина ходить у рваному взутті, то мати зі своїми обов’язками не справляється!

Про долю компенсації колишня невістка навіть чути не побажала, тільки нахабно посміхнулася, що ніхто, ні в кого, нічого не просив.

Я знала, що моя колишня невістка ще те стерво, але щоб такою мірою? Відмовилася віддавати гроші за кросівки! Наче я їх чужій людині купила!

А що мій син? Він ні в чому не винен! Він чесно платить по десять тисяч гривень на місяць на сина, цих грошей має вистачати на все. Якщо не вистачає, то винний той, хто їх витрачає, бо можна заощаджувати.

Зараз я переймаюся лише двома питаннями: хто мені поверне гроші, витрачені на кросівки, і чому опіка так далеко від мого будинку, що їхати треба з пересадками?

Онукові догодила, а сама без копійки залишилася! Що робити, навіть не уявляю? Підкажіть!

КІНЕЦЬ.