Мою маму з дитинства діймали інші діти. Вони любили прозиватися та кепкувати з неї, а все тому, що вважали її нерідною дитиною батьків. Вона не була схожою ні на батька, ні на матір. Звісно самі до такого діти не додумаються. Певно у їхній родині любили обговорювати сім’ю мами.

Бабуся, Олена Вікторівна, заспокоювала маму й просила не звертати уваги на все, що говорять інші. Тим більше, що вона їхня рідна донечка й вони з татом зроблять усе можливе, щоб мама була щаслива.

З того часу минуло багато років. Моя мама добре влаштувалася в житті. Вийшла заміж, отримала перспективну роботу, народила мене. От тільки розмови з її минулого так і не стихли. Щоб довести головним пліткаркам, що вона насправді дитина своїх батьків, мама вирішила зробити тест ДНК.

Процедура це не з дешевих, але моя ненька готова була витратити будь-які гроші, щоб нарешті й самій дізнатися правду. Два тижні вона ходила сама не своя. Уся робота буквально падала з рук. Нарешті прийшов результат. Я того дня гостювала у батьків.

Коли ми пили чай, мама винесла нам з татом папірець й попросила прочитати. Цю відповідальну місію доручили мені. Я відкрила конверт, швидко пробіглася між рядками й застигла на висновку. Люди казали правду – мама не рідна дитина дідуся й бабусі.

Того ж дня ми поїхали до них у село. Олена Вікторівна запросила нас до столу, з двору зайшов дідусь. Усі бачили занепокоєння на обличчі матері. Вона розповіла про те, що сталося. Бабуся не стримала сліз й почала плакати, а дід її заспокоював. Він розповів нам правду.

Виявляється їхня рідна дитина померла при пологах. Тієї ж ночі народжувала ще одна жінка, яка відмовилася від немовляти. Це була дівчинка. Бабуся з дідусем довго не вагалися й забрали дитину собі. Цією дитиною виявилася моя мати. Їхній великий секрет було розкрито, але ненька не образилася на батьків. Навпаки, вона була вдячна їм за те, що мала змогу вирости у такій прекрасній сім’ї. Більше до цього питання ми не поверталися.

Коли ж люди затівали чергову розмову про те, що мати не рідна дитина своїх батьків, вона не сердилася. Лише посміхалася й жартома говорила: «А я від сусіда, тому на батька й не схожа». Після цього розмови затихали.

КІНЕЦЬ.