– Я віддала племінниці твій одяг: твою весільну сукню та нові чоботи! – Заявила Наталія Іванівна. – Дівчинці заміж виходити нема в чому, а ти все одно не носиш.

– Просто взяла та віддала?! – гаркнула Ольга.

– Це мої речі, ти не маєш права ними розпоряджатися! А де шуба, колекційні кросівки, мої джинси?

– Я провела розхламлення, можеш сказати спасибі, а не кричати! – гаркнула на доньку Наталя Іванівна. – Заросли речами, самі не носите, нехай інші радіють.

Наталя Іванівна завжди була трохи схиблена на порядку в будинку.

Батько Ольги, Ростислав Ілліч, над цим тільки посміювався, він багато працював, дозволяв дружині сидіти вдома і вважав постійне прибирання чимось на кшталт хобі.

Наталія Іванівна сміливо тестувала різні нові методи прибирання. А коли дочка переїхала в орендовану квартиру до свого нареченого, з’явилася до них на поріг із цілим тазом засобів для чищення стін, підлог та сантехніки.

– Я дивлюся, ти взагалі забула про порядок, – несхвально сказала вона, відсунувши дочку і не помічаючи, що та стоїть у нічній сорочці.

– Підлога як у хліві. А сантехніка, я впевнена, у ще гіршому стані.

– Мамо, тільки не ходи у ванну, – попросила її Ольга. – Прямо зараз не треба цього робити.

– А що таке, соромно? – буркнула Наталя Іванівна, натягуючи бахили. – Я маю побачити все.

Вона сміливо зробила крок на поріг ванної кімнати та відразу закричала в відчинені двері:
– Та не дивлюся я, Максиме! І взагалі, чого тут соромитись?

Мати обернулася до дочки та обурилася:
– Не могла сказати, що там твій хлопець миється?

– Я намагалася, – зітхнула Ольга. – Але ж ти преш як бульдозер, мамо. І не розумієш відмов.

– Звичайно, та вас тільки залиш без нагляду! Відразу все загадите, – пробурчала Наталя Іванівна. – Я вже це зрозуміла, тому й ходитиму з інспекцією, щоб брудом не заросли.

Ольга тільки зітхнула, сперечатися з її мамою було собі дорожче.

А Наталя Іванівна, щойно майбутній зять вийшов з ванної кімнати, кинулася туди зі своїм арсеналом миючих засобів. Той її візит справив на Максима незабутнє враження. У ванній він тепер встановив додатковий шпінгалет і неодмінно замикав його.

Але Наталю Іванівну такі дрібниці збентежити не могли, вона перла напролом з упевненістю, якою позаздрив би лось під час гону.

Інспектувала не лише чистоту підлоги, а й каструль, а згодом почала залазити й до ящиків, і до шаф доньки. Мало того, вона вимагала зробити комплект ключів і тепер приходила до них у зручний для себе час.

Максим був терплячим і поступливим хлопцем, але навіть його одного разу така безцеремонність просто дістала. Після весілля він поставив Ользі умову:

– Твоя мати не чіпає жодних моїх речей. А ще краще, я обладнаю собі кабінет, який замикатиметься на ключ.

– Ну, припини, навіщо такі складнощі? – Усміхнулася чоловіку Ольга. – Я впевнена, якщо ти їй скажеш усе серйозно, мама неодмінно зрозуміє.

– Оля, я сто разів говорив, – пробурчав у відповідь Максим. – Вона взагалі не чує жодних аргументів.

А через тиждень трапилося те, що поставило крапку у їхній суперечці з приводу особистого кабінету. Максим та Ольга були запрошені до друзів на дачу на вихідні до віддаленого села.

Вони поїхали впевнені, що проведуть нарешті пару днів спокійно, без нотацій, але вже наступного ранку Оля з жахом зрозуміла, що не пам’ятає, чи вимкнула праску. Її уява малювала картини одну гірше іншої.

– Максиме, а якщо там вже пожежа? Нам навіть не додзвонитися нормально, тут зв’язок ловить тільки на пагорбі. А до нього кілометр йти.

– Оль, та заспокойся ти, сама не відпочиваєш і всім настрій псуєш! – Спробував навчити дружину Макс. – Ну сама подумай, що може статися від праски?

– Ні, я не можу, поїдьмо назад і все перевіримо? – Вимагала Оля, жахнувшись остаточно.

– Послухай, я заради тебе готовий на подвиг, але не настільки, – зітхнув Максим. – Ми так чекали на ці вихідні. Тішилися, що вони пройдуть без телефонів. А тепер що?

– Послухай, а в мами є ключі, – радісно сказала Оля. – Нарешті вони можуть їй реально стати в нагоді. Сходімо на пагорб і відправимо їй повідомлення з проханням перевірити праску?

На це Максим був повністю згоден, вони справді вирушили на єдине місце у селі, де ловив зв’язок, написали повідомлення та дочекалися відповіді. Наталя Іванівна клялася все перевірити та повідомити про результати.

Щасливий Максим вирушив насолоджуватися відпочинком разом із дружиною.

Але у Наталії Іванівни були свої погляди на затишок у хаті, вона вирішила змінити квартиру доньки, поки та у від’їзді.

Колега давно пропонувала віддати непотрібні їй квіти в горщиках – їх скупчилося дуже багато. На допомогу собі Наталя Іванівна покликала сестру Марину Іванівну, а та взяла з собою дочку Олену та непосидючого трирічного онука Стасика.

Весь цей невеликий загін і висадився вдома у тих, хто нічого не підозрював, Максима та Ольги за їх відсутності. Спочатку вони тягали горщики з машини Марини Іванівни, потім розставили їх у кухні.

Зрозуміло, маленький Стас перекинув парочку, довелося робити термінове прибирання.

– Якось не дуже жваво виглядають  квіти на цьому підвіконні, – із сумнівом оглянувши справу рук своїх, сказала Наталя Іванівна.

Вона забула і про праску, і про прохання дочки.

– Подумаємо, куди можна переставити.

– Квітам на південній стороні добре, – пробурмотіла Марина Іванівна. – Чи є в будинку така кімната?

– Так! – зраділа Наталя Іванівна. – Кабінет Максима. Йому якраз озеленення піде на користь, бо чахне за своїм комп’ютером цілими днями. Так сидітиме в затишку.

– Все, перетягуємо туди! – Скомандувала сестрі Марина Іванівна.

Вони зайнялися справою, але Олені возитися з рослинами було нудно. Вона вирушила до вітальні, де захоплено почала ритися в гардеробі двоюрідної сестри.

– Тітка Наташа, а можна я речі Ольги приміряю? – крикнула вона. – Дуже багато тут всього.

– Та можеш навіть забрати собі те, що сподобається! – крикнула безтурботно Наталя Іванівна. – Ольга у своєму мотлоху й не помітить. Там давно час навести порядок, зараз я тут закінчу і до тебе прийду.

– Ой, тут праска включена! – Крикнула їй у відповідь Олена. – Висмикнути її з розетки?

-Точно, Праска! Висмикуй, – зраділа Наталя Іванівна і відправила дочці повідомлення.

Олена радісно перебирала шафу сестри, а її син Стасик, якого посадили за комп’ютерний стіл Максима ліпити із пластиліну, захоплено обмазував їм монітор та системний блок. Хлопчик дуже старався, а дорослі раділи, що невгамовний хлопчик притих.

Наталя Іванівна тим часом розставила квіти та полізла їх поливати, та звісно закапавши водою клавіатуру комп’ютера та все навколо. Потім вирішила навести порядок, взяла засоби для чищення і щедро оббризкала ними техніку.

Задоволена справою рук своїх після прибирання, Наталя Іванівна пройшла до кімнати.

А там Олена щосили приміряла весільну сукню Ольги та кружляла перед дзеркалом.

– Ну, наречена! – захоплювалася Марина Іванівна дочкою. – Тепер Сергій точно на тобі одружиться. Приміряй з чобітками, он в коробці.

– Мабуть, зовсім, Наталю, твоя дочка жирує. Взуття у неї нове, навіть із чеком у коробці валяється. І в коридорі нікуди ступити від черевиків та кросівок. Начебто тут цілий натовп живе!

– Так, настав час робити розхламлення, донька із зятем, напевно, і самі не знають, що в них тут є, – пробурчала Наталя Іванівна. – Ось що за люди, не могли одразу мене попросити! Ходи сама і здогадуйся. А вони так і житимуть у своєму безладі.

Усі того вечора йшли з дому Ольги та Максима задоволені.

Наталя Іванівна прилаштувала квіти та покращила, як вона вважала, кабінет зятя. Та ще й позапланове прибирання зробила, розібрала гардероб доньки.

Олена тягла за собою важку валізу речей з шафи Ольги. Її совість не мучила. Молода жінка завжди заздрила двоюрідній сестрі та її вмінню одягатися, а тепер і сама могла хизуватися в модному вбранні.

Ольга та Максим, отримавши таке важливе для них повідомлення про те, що праска вимкнена, нарешті змогли відпочити. Вони чудово провели час із друзями за містом, ходили на річку, гуляли лісом і чудово виспалися.

Дорогою додому Максим навіть усміхався, що траплялося з ним не дуже часто.

Правду кажучи, від позапланових інспекцій тещі в нього вже почало смикатися око, а тут вийшов повноцінний відпочинок.

У місто вони приїхали рано вранці, Максим цього дня домовився попрацювати з дому. Він увійшов до кабінету, де стояв робочий стіл та комп’ютер, а потім закричав, наче поранений бізон.

– Олю, що тут відбувалося, поки нас не було?

– Максиме, ти чого, начебто все нормально! – Відповіла йому Ольга, входячи в кімнату, а потім жахнулася. – Що з твоєю технікою?

– Не включається, схоже, її старанно залили водою, заліпили пластиліном і ще засипали землею. Якщо все це наробила твоя мати – це був останній раз, коли вона переступила поріг нашої квартири, – твердо заявив Максим. – Я таке терпіти не буду. Ти уявляєш, скільки зараз новий комп’ютер обійдеться? А я навіть близько не мільйонер.

– Максиме, ну не гарячкуй, може, це не мама, – невпевнено сказала Ольга. – А звідки тут квіти?

– У мене те саме питання, – зло відповів їй Максим. – І мабуть, це питання варто поставити не мені.

Ольга кинулася до кімнати, яка служила їм вітальнею та спальнею, щоб зателефонувати матері. Але тут явно проглядалися сліди наведеного порядку.

Ольга побачила, що дверцята шафи прилягають нещільно, потягла їх і закричали так, що чути було навіть на першому поверсі їхнього багатоквартирного будинку.

– Оль, ти чого? – забіг у кімнату Максим.

– Ти маєш рацію, мама перегнула палицю, і це їй з рук не зійде, – зло сказала Ольга, прикидаючи збитки. – Зараз я їй подзвоню.

Максим паралельно домовлявся зі знайомими ремонтниками, щоби привезти їм комп’ютер і спробувати його врятувати. Ользі нарешті вдалося додзвонитись до матері та висловити їй свої претензії, але Наталя Іванівна провини за собою не відчувала. Мало того, вона вимагала подяки.

– Я кинула всі свої справи у вихідний, примчала вимикати твою праску. Навела затишок у кімнаті зятя, де він завжди сидить зі своїм комп’ютером. Розібрала шафу, яка давно вимагала розхламлення.

– А пластиліном ти навіщо монітор заліпила? – поцікавилася Ольга. – І взагалі полізла до наших речей?

– Пластилін – це, мабуть, Стасик грав, – безтурботно відповіла Наталя Іванівна.

– Мамо, що за табір пройшов через нашу хату? Хто там був ще окрім Стасіка?! – Закричала Ольга. – Ти взагалі вважаєш нормальним приводити сторонніх не до своєї квартири?!

– Ах, які ми ніжні! Взагалі-то, Марина та Олена наші родички. І Стасик – чарівне маля, не варто ображатися на нього за дитячі витівки.

– Мамо, такий комп’ютер, як у Максима, коштує стільки, що тобі із зарплати рік віддавати. А Стасик його просто зіпсував, ще й водою залив усе довкола!

– Це я квіточки поливала, – вже не так упевнено відповіла Наталя Іванівна.

– Речі мої у кого? У тітки чи в Оленки? – поцікавилася Ольга.

Отримавши відповідь, вона поклала слухавку і почала збиратися. За годину вона вже була вдома у двоюрідної сестри, Олена такому повороту подій не дуже зраділа.

– Хто тобі дозволив копатися в моїй шафі?! – обурювалася Ольга. – І валізу ще потягла. Ну взагалі молодець, сестричка!

– Мені твоя мати дозволила, – пробурмотіла Олена. – І взагалі, все лежить, сама не носиш. Чого скупитися?

– Це моя справа! – гаркнула Ольга. – Що за позапланові інспекції шафи загалом? Давай всі мої речі пакуй назад у валізу.

– Чоботи я вже одягала, не дуже вони і якісні, набійка відлетіла, і підбор зламався, – заявила їй Олена.

– Значить, готуй гроші, вважай, ти їх купила. Не вмієш таке носити – не бери. До речі, чоловік поїхав до сервісного центру. За ремонт комп’ютера, який зіпсував твій Стасик, теж вам надішлемо рахунок.

– Та з якого дива?! – обурилася Олена. – Не будемо нічого платити.

– Ну, значить, до суду подамо за псування майна. Максим просто в сказі, адже твій синочок без нагляду із пластиліном пограв, так? Хто за ним мав стежити, цікаво? І чим у цей момент ти займалася?

З квартири Олени Ольга забрала усі свої речі, окрім злощасних чобіт. Двоюрідна сестра всім своїм виглядом показувала, як цим незадоволена.

Після такої позапланової інспекції Максим та Ольга змінили замки у квартирі. Ані з прибиранням, ані з іншими візитами Наталю Іванівну вони до себе в хату більше не пускають.

А для злощасної праски Максим поставив розумну розетку, яку можна відключити дистанційно з телефону.

Наталя Іванівна і сама до них у гості не поспішає, вона скривджена на зятя, який змусив родичів компенсувати завдану йому шкоду.

Із сестрою Наталя Іванівна тепер теж не спілкується. Та й чоловік, якому тепер дістається весь невитрачений запал дружини з наведення чистоти, вже подумує втекти від неї.

Ось так буває – добрі наміри призводять не до загального щастя, а до конфліктів і навіть до розриву відносин із родичами.

КІНЕЦЬ.