Ірина поспішала додому. Вона страшенно скучила за рідним містом, улюбленою вулицею та своєю квартирою. Після піврічної відсутності знайомі вулиці за вікнами таксі здавалися трохи іншими.

Найбільше зараз Ірина хотіла полежати у ванні з ароматною піною, змити з себе запахи літаків і поїздів, розчинити сліди втоми й робочої метушні. А потім, загорнувшись у м’який халат, розвалитися на дивані, налити собі келих улюбленого вина й розслабитися під солодкавий серіал.

Чоловік Ірини, Олег, також перебував у відрядженні й мав повернутися через кілька днів. Тож Ірина передчувала час, коли буде надана сама собі.

На роботі їй дали кілька вихідних, аби вона могла адаптуватися вдома після довгих поїздок рідною країною.

Ірина піднялася на свій поверх, викотила валізи з ліфта й вставила ключ у замкову щілину. Проте відчинити двері не вдалося. Вона спробувала ще раз — знову нічого.

Жінка уважно подивилася на замок — той самий. Їй здалося, що зсередини в ньому стирчить інший ключ.

«Дивно, невже Олег повернувся раніше?» — подумала Ірина.

— «Чому ж не попередив?»

Вона постукала. За кілька секунд за дверима почулися кроки, а потім жіночий голос запитав, хто там.

— Я — власниця квартири, — відповіла Ірина й одразу насторожилася. — Негайно відкривайте!

Після короткої паузи замок заскреготів, двері трохи прочинилися, і в щілині з’явилася частина жіночого обличчя. Ірина одразу помітила, що її співрозмовниця дуже молода.

— Яка ще власниця? — недовірливо запитала дівчина.

Ірина без слів з силою штовхнула двері. В голові блискавкою майнули найгірші підозри. Вона буквально увірвалася до своєї квартири. Перед нею, на підлозі в коридорі, сиділа налякана й розгублена молода жінка трохи за тридцять. Видно, вона впала від інерції після сильного поштовху.

Ірина поставила валізи у передпокої, пильно розглядаючи незнайомку.

— Ти хто така? — похмуро спитала вона.

— Наташа, — відповіла та.

— Ясно, — озирнулася Ірина.

— А тепер — геть звідси.

— Але Олег…

Ірина не дала їй договорити — схопила за комір і виштовхала в під’їзд. Інтуїтивно вона визначила, яке з верхнього одягу належить незваній гості, схопила його разом із взуттям і жбурнула слідом, голосно грюкнувши дверима.

Ззовні почали наполегливо стукати.

— Що ви робите?! — верещала Наташа.

— Там лишилися мої речі!

Ага, вона ще й з речами приперлася!

Ірина пройшлася квартирою й з жахом виявила очевидні сліди чужої присутності. Видно, Наташа жила тут уже давно.

Іриною заволоділа лють. Вона схопила телефон і набрала номер чоловіка.

— Так, кохана, — пролунав до болю знайомий голос.

— Я вдома, — різко сказала Ірина. — І щойно викинула з дому твою коханку.

— Яку коханку? — здивовано відповів Олег.

— Наташу! — сказала Ірина. — Олег, ти совість втратив? Поселити свою дівку в моїй квартирі…

— Іро, я взагалі не розумію, про що ти, — сказав Олег.

Його подив звучав щиро.

— Я ще кілька днів у відрядженні, — додав він. — Коли повернуся — поговоримо. Вибач, у мене починається нарада.

І Олег відключився, залишивши Ірину в стані крайньої розгубленості.

Вона повернулася до передпокою, підійшла до дверей і притислася до вічка. Наталі на сходовому майданчику вже не було.

Ірина визирнула у вікно й побачила, що дивна дівчина все ще тупцює біля під’їзду. Ситуацію несподівано прояснила свекруха — її дзвінок пролунав за хвилину.

— Іро, навіщо ти так обійшлася з моєю донькою? — сердито спитала Тамара Миколаївна.

— З вашою донькою? — здивувалась Ірина. — Я її сьогодні вперше бачила.

У слухавці на мить запала тиша.

— Схоже, я забула тебе попередити, — підсумувала свекруха. — Зараз підійду, все обговоримо.

Після цієї розмови в Ірини з’явилося ще більше питань. Вони з Олегом у шлюбі вже два роки, і він ніколи не казав, що має рідну сестру.

— Ми з батьком Наталі розлучилися, коли їм із братом було 2 і 3 роки, — пояснила Тамара Миколаївна, коли вони з Іриною вже сиділи в вітальні.

Наталя тим часом мовчки сиділа на стільці в кутку кімнати й ображено позирала на Ірину.

— Наталя поїхала з батьком в інше місто, — продовжила свекруха. — А Олег залишився зі мною.

— І вони весь цей час не спілкувалися? — здивувалась Ірина.

— Так склалося, — винувато зітхнула Тамара Миколаївна. — Але тепер Наталя вирішила перебратися до великого міста. І я вирішила тимчасово поселити її у вас.

— Чому саме у нас? — перепитала Ірина. — Вона ж ваша донька.

— Іро, в мене однокімнатна квартира, — сказала свекруха. — А у вас цілих три кімнати. Сама розумієш — тут їй набагато зручніше буде.

— А про нашу зручність ви подумали? — холодно спитала Ірина. — У нас з Олегом своє життя.

— Господи, Іро, тебе ж пів року вдома не було! — вигукнула Тамара Миколаївна. — Скоро знову кудись поїдеш. Тобі не все одно, хто тут житиме? Наталя — дуже охайна й господарська дівчина. Подивись, який порядок вона навела. Потерпи вже, будь ласка.

Ірина перевела погляд на Наталю, яка за весь цей час не вимовила ані слова.

— Я дочекаюся чоловіка, і ми все обговоримо, — відповіла вона свекрусі.

Увесь час до повернення Олега Наталя майже не виходила з виділеної їй кімнати. Виходила лише у ванну й на кухню.

Нарешті Олег повернувся. Того ж дня знову прийшла свекруха — тепер, аби розповісти сімейну історію вже синові.

— Олеже, я багато винна твоїй сестрі за всі ці роки, — сумно сказала Тамара Миколаївна. — Сподіваюсь, ти мене не підведеш. Познайомтесь ближче.

— Цікаво виходить, — сказала Ірина чоловікові, — Завинила перед нею твоя мати, а розраховуватись маєш ти.

— Іро, я сам поки в шоці й не знаю, як до цього ставитися, — розгублено відповів Олег. — Але вона, здається, поки не створює проблем.

Ірина вирішила поки що змиритися й поспостерігати за ситуацією. Тим більше, свекруха мала рацію — невістка й справді дуже багато працювала. В Олега графік був вільніший, тож він більше часу проводив удома. Наталя ж поки не надто прагнула знайти роботу, зате повністю взяла на себе майже всі хатні справи.

— Ніколи не думала, що це скажу, — якось зізналася Ірина під час вечері, коли Наталя вийшла з кухні. — Але я навіть рада, що твоя сестра оселилася тут. Я вже не думаю про побут узагалі.

— Я ж тобі казав — не варто діяти зопалу, — відповів Олег. — Ми з нею теж поступово знаходимо спільну мову. Надолужуємо втрачені роки.

— Ірина повністю заспокоїлася. Тим більше, незабаром мала бути чергова відрядження, і вона не хвилювалася за чоловіка, який був не надто самостійним у побуті.

Раніше Олег постійно телефонував дружині з будь-якого приводу, якщо поруч не було Тамари Миколаївни. Тепер же на дзвінки Ірини він незмінно відповідав, що все добре. Голос був бадьорий і веселий, тож Ірина могла зітхнути з полегшенням.

Цього разу її не було вдома цілий місяць.

Коли вона підходила до під’їзду, до неї підійшла незнайома жінка.

— Вибачте, ви — Ірина? — поцікавилась вона.

— Так, а в чому справа? — здивувалась Ірина.

— Річ у тому, що я — Наталя, рідна сестра вашого чоловіка, — пояснила співрозмовниця.

Ірина завмерла в шоці.

— Я можу показати документи, — поспішно додала Наталя й дістала з сумки паспорт.

— Вибачте, я нічого не розумію, — зізналася Ірина.

— У вашій квартирі перебуває самозванка, — пояснила справжня Наталя. — Це моя сусідка, і вона аферистка. Я з дурості розповіла їй нашу сімейну історію, а вона почала переписуватись з матір’ю від мого імені. І видала себе за мене. Насправді її звати Ольга.

У Ірини всередині все похолоділо.

— І що тепер робити? — спитала вона.

— Поводьтесь, ніби нічого не знаєте, — сказала Наталя. — Постарайтесь вивести її на відвертість. А я зайду трохи пізніше.

— Наталю, які у тебе плани на майбутнє? — поцікавилась Ірина, розпаковуючи речі.

— Ще не знаю, — відповіла лже-Наталя. — Ще не вирішила.

— Але ти вже досить довго у нас живеш, — здивувалась Ірина. — Невже в тебе немає жодних цілей чи амбіцій?

— Мені хотілося б залишитися у вас як домогосподарка з проживанням, — повідомила лже-Наталя. — Як бачите, я непогано справляюсь. А ви з Олегом платили б мені зарплату.

Ірина з подивом подивилася на співрозмовницю.

— Це справді те, чого ти хочеш від життя? — уточнила вона.

— Поки що так, — відповіла Ольга.

Пролунав дзвінок у домофон. І за кілька хвилин у квартирі вже була справжня Наталя. При її появі Ольга спочатку не знала, що сказати. Вона буквально застигла на місці.

— Мама з братом вже їдуть сюди, — повідомила Наталя.

— Якого біса ти втрутилась?! — Ольга розлютилася, готова була накинутися на неї з кулаками.

— Тому що, як не крути — це моя родина, — відповіла Наталя.

— Будеш рипатись — здам поліції, — попередила самозванку Ірина.

Сказати, що Тамара Миколаївна й Олег були в шоці — нічого не сказати.

— Боже, це я винна, — ридала Тамара Миколаївна.

— Не впізнати власну дочку!

— Мамо, ти навіть документи не перевірила, просто повірила на слово, — дорікав жінці Олег.

— Ми стільки років не бачилися, — намагалася виправдатись Тамара Миколаївна.

— Я не наважувалась їх турбувати.

— Цікаво, який у неї був план? — спитала Ірина Наталю, коли вони на кухні пили чай.

Обидві жінки вирішили поки дати матері й сину можливість усе з’ясувати між собою.

— Напевно, закрутити твого чоловіка й закріпитися тут, — припустила Наталя.

— Ольга — повна невдаха по життю. І абсолютно не перебірлива. Вона навіть до мого чоловіка лізла, після чого одразу стала колишньою подругою.

— А як ти зрозуміла, що вона тут? — здивувалась Ірина.

— У мене чоловік — айтішник, — пояснила Наталя.

— Коли Ольга раптово зникла, мені це здалося підозрілим. Я попросила чоловіка дистанційно зламати її переписку. Так усе й з’ясувалося. Знаю, що це не зовсім законно, але…

Для серйозної розмови з матір’ю Наталя вирушила до неї додому. Їм справді було про що поговорити. Ірина й Олег були в одному вдячні самозванці: якби не вона — справжня зустріч брата з сестрою, можливо, й не відбулася б.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цьоо приводу?

КІНЕЦЬ.