Сьогодні на автобусній зупинці зібралася чимала кількість людей. Усі з нетерпінням чекали на приїзд маршрутки. Коли громадський транспорт зупинився, усі галопом кинулися всередину. Люди штовхалися, сварилися, дехто не соромився прибігати до грубої лайки. Я спокійно дивився на весь цей хаос й подумав про те, що краще пройтися пішки.

Останньою в маршрутку влізла молода дівчина. Вона так поспішала, що забулася свою сумочку. Я кинувся до неї, але було надто пізно. Водій зрушив з місця й не зупинявся.

Довго думав, як правильно вчинити у цій ситуації. Залишити сумочку на зупинці не можна, бо хтось інший виявиться не таким добросовісним й привласнить все собі. Вибору немає, доведеться відкрити сумочку й пошукати телефон власниці. Коли я заглянув всередину, аж дар мови втратив.

Величезна сума грошей в іноземній валюті. Як можна було забутися сумочку зі скількома грішми? Через хвилин десять роздався дзвінок. В потаємній кишені я знайшов телефон. Даю 100 баксів, що телефонувала власниця.

Я підняв слухавку:

-Алло!

-Дякувати богу ви взяли слухавку. Я вас благаю – поверніть кошти. Я заплачу винагороду. Це гроші на операцію моєї матері. Я була така втомлена та виснажена, що забулася їх на автобусній зупинці. Будьте людиною, допоможіть.

-Та не треба мене благати. Я ж не звір якийсь. Кажіть де ви зараз знаходитеся, я принесу гроші. Без винагороди.

Через пів години я зустрівся з тією самою дівчиною у лікарні. Вона дякувала мені й називала своїм рятівником. Одразу познайомила зі своєю мамою. Поки їй робили операцію, я сидів біля дівчини й підтримував її, як міг. Операція минула вдало. Мене запросили на святкування.

Я свідомо відмовився від грошей на які міг жити безбідно років десять, а натомість отримав найкращу дівчину у світі. З тією незнайомкою з автобусної зупинки ми почали зустрічатися. Досить скоро я зроблю їй пропозицію.

КІНЕЦЬ.