Я в селі свою хату залишила, господарство продала і поїхала в місто до сина глядіти їх дитину, щоб невістці краще жилося, вона могла навчатися, працювати і відпочивати. Та поступово Ольга звалила на мене всю хатню роботу, я й сама не помітила, коли стала служницею для найрідніших людей. Я чекала, що вони будуть вдячні мені, цінуватимуть мою працю, та тепер дуже складну ситуацію маю лише
Так склалося, що я – мама сина, свекруха для його дружини, своєї невістки. Зізнатися щиро, я ще давно вирішила для себе, що буду добре ставитися до своєї невістки, старатимусь уступити їй краще у всьому, щоб у нас були з нею хороші відносини, так усім буде добре.
А не так давно я приїхала до свого сина маленького онука няньчити, допомогти невістці закінчити інститут, медичний-останній курс. Вони самі мене про це просили, адже ситуація у них була непроста, а допомогти їм більше не було кому.
І якось так вже повелося, що я взяла все в свої руки, дружина сина Ольга не заперечувала і навіть з радістю відсторонилася від всіх домашніх справ і турбот по дому, переключилася на свої справи, особисті.
Крім того, що я займалася дитиною свого сина, я готувала, прасувала, прибирала, після пухнастого кота мила підлогу щодня. Я вам скажу, що за весь цей час я втомилася дуже.
Але дружина сина все одно мене не любила, завжди ставилася холодно, дивилася неприязно. Не знаю, чому я не влаштовувала свою невістку, для мене це якась загадка була.
Я намагалася в усьому їй допомогти, робила, що могла, ніколи не дорікаючи їй у цьому, навіть коли я побачила, що вона взагалі відсторонилася від усіх домашніх справ. Якщо людина не розуміє, що вона – господиня, повинна теж щось робити по дому, як поясниш? Краще тихо робити все самій, і я так і робила, щоб мати менше проблем.
І згодом, у мене склалося таке враження, що Ольга зовсім перестала цінувати мою допомогу. Постійно докоряти стала, все їй не так: то пересолила, то вчасно дитину не погодувала, то ще щось їй не до вподоби було. Ми почали частіше сперечатися.
Можливо, інша людина на моєму місці образилася б, розвернулася та й поїхала додому, але я так не можу зробити, бо знаю, що невістці потрібно здобути гарну освіту, щоб потім вийти на роботу і добре заробляти, бо синові буде важко утримувати сім’ю на одну зарплату, а грошей на няню і дітей зараз немає.
Виходить таке замкнене коло у нас. Мені і образливо на душі, але й сина шкода свого.
Я все роблю для дітей, а вони цього не цінують. Невже невістка думає, що мені тут добре, встаю рано разом з ними, дитина маленька повністю на мені, їсти усім готую, сплю на кухні на маленькому дивані.
Зараз би жила в селі в своїй просторій хатині, як завжди, і ніхто на мене не ображався б, а так, виходить, догодити нікому не можу. Можливо, роблю щось не так? Дуже шкода сина свого, він сам не впорається з усім. Чи просто кинути все, їхати додому, і забути про все, а вони нехай живуть, як хочуть?