Той день не задався з самого початку. Спочатку я проспала сніданок, побігла на роботу, навіть не прийнявши душ, але начальник помітив моє запізнення, і мені неслабо за це влетіло.

Настрій, здавалося, був зіnсований весь день, але я тоді навіть не підозрювала, як один мій вчинок змінить кінець дня.

Після роботи я вирішила зайти до найближчого супермаркету, купити чогось смачненького на вечерю, щоб хоч їжею підняти собі настрій. Так, цю справу я любила.

Загалом, набрала я продуктів у кошик і підійшла до каси. Переді мною стояли дві жінки: одна приблизно 35, інша – близько 70.

У бабусі в кошику був лише буханець хліба, пакет рису та кефір, а в руках у неї були купюри 20 та 50 гривень. Коли касирка пробила товари, жінка, що стояла позаду бабусі, раптом зупинила її.

– Я заплачу, – сказала вона і простягла купюру касирці. Бабуся розхвилювалась.

– У мене є гроші, – сказала вона, показавши купюри в руках.

– Я знаю. Просто в мене такий гарний настрій сьогодні, – відповіла друга, – хотіла з кимось їм поділитися.

– А у вас 10 гривень не знайдеться? – з незграбним виразом обличчя спитала касирка.

– У мене є, – відповіла вже я і простягла гроші. Бабуся мало не розnлакалася. Вона підійшла до нас і запитала, чи можна їй забрати продукти, і чи не треба нам щось на знак подяки.

– Це ваші продукти, – усміхнулася жінка переді мною, – робіть із ними, що хочете. Знаєте, додому я поверталася, вже пурхаючи. У мене так різко покращав настрій! Виявляється, заради цього треба було зробити лише одну добру справу.

КІНЕЦЬ.