– Я тут подумала, що ви ж тепер завжди  будете вдома, от дітей ми вам і відправлятимемо! – Безсоромно сказала сестра. – До нас їх відправляти не треба! Мені вистачило останнього літа з ними! – Ти ж на пісочку кісточки гріла, а твої діти в цей час собак по селу ганяли, в буквальному значенні цього слова

Марія закінчила приготування салатів, все було прибрано і чекало свого часу в холодильнику. На вулиці чоловік також усе приготував, увечері будуть шашлики.

Два сини вже познайомилися з місцевими дітьми та ганяли з ними на велосипедах. Невелике свято з приводу новосілля. Повинні приїхати батьки з обох боків, сестра Марії та брат Гриші.

Марія та Гриша давно мріяли про свій будинок і вдалий збіг обставин дозволив їм це зробити. Будинок виявився практично новим. Колишні господарі будували його для себе з любов’ю.

Все було чудово облаштовано і в будинку, і зона відпочинку у дворі. Не довелося навіть міняти шпалери. Сімейна пара виїхала в інший район, продавши будинок разом з меблями.

Звичайно, дещо довелося перевезти з їх маленької квартири, і докупити, але це зовсім не багато. Квартиру вирішили залишити, бо діти ростуть, а нерухомість у ціні. Одразу здали на тривалий термін.

Гості зібралися за столом. Будинок вони вже бачили.

– Ви молодці, – сказала мати Григорія.

– Свій будинок – це просто чудово. Дітям простір, бо у вас квартирка була зовсім маленька. І повітря чисте, і взагалі все чудово. Місце вибрали хороше, селище велике. Як тут із роботою?

– Хто хоче працювати, той знайде її скрізь. Нам сидіти ніколи, у нас хлопці.

– Правильно кажеш, синку.

– Що ти свого сина так хвалиш, свахо? – Заговорила мати Марії. – Я не зовсім схвалюю їхній вибір. Будинок добрий, але від нас далеко. Потрібно було радитися з нами, знайшли б ближче.

– У них своя сім’я і вони мають самі вирішувати, де їм краще, та що робити.

– А ми старші й досвідченіші! І взагалі, діти мають бути поряд із батьками.

– Дорогі батьки, ми живемо зовсім недалеко. Сімдесят кілометрів – це не відстань. Навіщо починати суперечку, якщо це нічого не змінить, – втрутився Григорій. – Не треба сперечатися, краще радійте.

– А мені не зрозумілий ваш від’їзд із міста! Ви ж не пенсіонери, – сказала сестра Марії. – Навіщо вам будинок, якщо у батьків є дача.

– Ми чудово там відпочивали всі разом, і наші діти теж. А тепер виходить, що наші діти та ваші будуть бачитися рідко.

– Діти ростуть, їх інтереси змінюються.

– Ось саме! А ви їх поділили.

– Діти разом тільки на дачі були, та й то місяць на рік. А так у них навіть друзі змінилися. Про відпочинок на дачі, сестричка, ти, звичайно, добре сказала.

– Ви приїжджали на вихідні та відпочивали, а ми там жили всю відпустку і, між іншим, ще й за вашими дітьми доглядали.

– Що за ними доглядати, там же ще й мати була. А тепер їй, як там самій справлятися?

– Братимеш відпустку і проводитимеш її на дачі, а не на морі.

– А я подумала, що ви ж тепер завжди  будете вдома, от дітей ми вам і відправлятимемо! А ще, треба все вирішити про грядки на дачі. Ви втекли, а як мама там буде одна справлятися?

– Твої діти вже не маленькі, наступного літа їм дванадцять і п’ятнадцять. Чудові помічники! І прополоти, й полити. А до нас їх відправляти не треба. Мені вистачило останнього літа з ними!

– Ти ж на пісочку кісточки гріла, а твої діти в цей час собак по селу ганяли, в буквальному значенні цього слова.

– Тихо пробиралися у двори та відпускали. Ці собаки потім листоношу покусали. Коли все з’ясувалося, довелося ще й платити штраф.

– Стежити треба було за ними!

– Ось тому я з ними більше ніколи й не залишусь! За своїми ми самі стежимо, і не довіримо нікому, а ви за своїми. У гості приїжджайте, але одних дітей залишати не треба. Не будемо зараз про це.

– Чому ж не будемо? Потрібно відразу й домовитися, ми ж рідня, – ніяк не хотіла здаватися сестра. – Ось ви добре влаштувалися, а батьків із дачею кинули.

– Ірино, а та дача твоя, а не батьків. Бабуся залишила її саме тобі. Улюблена старша онука! Ось і вирішуй ти. Навіщо зараз це обговорювати?

У цей момент у двір зайшов чоловік.

– Шановні нові сусіди, не встигли ви заселитися, а ваших дітей вже покусав собака! Там уже дільничний розуміється. Ми вирішили, що то ваші діти, бо вони самі вказали сюди. Ходімо.

– Я своїх дітей сюди не відпущу, чого ваші можуть навчити наших!

– Висловилася Ірина.

Марія та Григорій пішли з чоловіком. Їхніх дітей у дворі не видно було, втім, і племінники теж давно не попадалися на очі. Марія злякалася за своїх дітей і поспішала за чоловіком.

– Маша, не могли наші діти нічого наробити. Треба було в хату зайти, перш ніж бігти за цим чоловіком. Напевно, вони сидять у кімнаті з телефонами.

– Нині все з’ясуємо.

– Ось і батьки, – сказав дільничному чоловік, що супроводжував їх.

– Ви батьки?

– Так, тобто ні.

– Цікаво!

– Ми родичі. Це наші племінники.

– А де тоді ваші діти?

– Вдома.

– А що ви тут робите? Гаразд, давайте розбиратися. Ось ці діти залізли в чужий город, а там злий собака. На воротах попередження, але, мабуть, їх це не зупинило.

– Собака на подвір’ї без прив’язі, господар нічого не порушував. А ось ваші діти порушили, обчистили грядку із полуницею. Собака чекала їх на виході й не випускала. Вони стали кидати в неї землею, то вона й не витримала.

– Все зрозуміло. Маріє, дзвони своїй сестрі, і поясни куди йти. Нехай самі розуміються. І що їх так тягне до собак?

Ірина з чоловіком з’явилися за десять хвилин. Кричали та обурювалися, звинувачували господарів собаки, але дільничний їх швидко заспокоїв.

Довелося заплатити за полуницю і ще кілька зіпсованих грядок, адже в собаку летіла не тільки земля, а все, що на ній зростало.

Укуси були не сильними, просто невеликі подряпини, які обробили зеленкою. Мати наполягла і на ін’єкції, раптом собака шалений.

– Це ваші діти шалені, а собака у мене здорова!

– І як це розуміти? – Ірина з чоловіком та з дітьми повернулися до столу. – Ваші діти не можуть за нашими придивитися?

– Іро, наші діти молодші за ваших. Вони в будинку були, а ваші побігли пустувати. Сама переконалася! А якби щось інше трапилося, чи собака покусав сильніше?

– Дивитись треба!

– Це ти мені кажеш? Ваші діти в історію потрапили, хто має стежити за ними? Ти й так всю відповідальність завжди на мене скидала! Як тобі зручно, так і робила!

– Ні, у вас нашим дітям небезпечно. Ви безвідповідальні! На дачі їм краще.

– Чим? Собак там не менше, а ще й ліс поряд. Ти думаєш мама впорається з ними? Краще хай вона приїжджає відпочивати в нас, але без твоїх дітей.

– Ось як! Буде за твоїми доглядати, а мої, літо у місті жити мають?

– Дай вже мамі спокій! Діти не маленькі.

– Не вчи мене! Ми їдемо. Діти, збирайтеся. Де вони знову?

Діти знайшлися швидко, виявилося, що один із них поліз на горище через вікно, сходи були приставлені до стіни. Заліз, а другий цю драбину впустив, а підійняти не зміг.

– Як же тихо стало, – сказав брат Григорія, коли всі родичі Марії поїхали. – Добре, що я ще не одружений і без дітей. Ось ти, Марійко, зовсім інша, і діти у вас спокійні. А тут я й дня не витримав би.

– Сьогодні просто все збіглося. А може, вони перейшли на новий рівень. Так у нас діти кажуть. Де наші діти?

– Маша, вони на кухні. Чай із тортом п’ють. Ти вже вибач, поки ви всі бігали, вони зголодніли. Я трохи погосподарювала. Тепер усім чай наллємо. А можна і на кухні посидіти, народу ж менше.

– Так і зробимо.

Батьки Григорія, його брат і самі господарі перемістилися на кухню. Торт був великий, але гостей поменшало.

Ірина після цієї події більше не порушувала питання про дачу та дітей. А її мати припинила їздити туди. Доглядати таких дітей собі дорожче, хоч вони і її онуки.

Іноді мати приїжджала відпочити до Марії, але жила не довго, не хотіла набридати. Та й звикла вже до міського життя, а на дачі Ірини жила, бо дочка її переконала.

Після новосілля, нарешті, все стало на свої місця. Ірина й досі ображається на сестру, що та така безвідповідальна!

– Невже б племінники їй завадили?

– Вкотре жалілася вона матері…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.