Чоловік повернувся з роботи і я сподівалась отримати свій подарунок, адже у нас із ним одинадцята річниця подружнього життя. Але він прийшов з порожніми руками. Я до останнього сподівалася, що подарунок десь захований у квартирі. Але ми повечеряли та пішли спати. Ось так «романтично» відсвяткували нашу дату.

Мені образливо, адже я вважаю себе хорошою дружиною, старанною господинею. Тільки от чоловік, схоже, абсолютно цього не цінує. Я, крім того, що ходжу на роботу, дбаю ще й про сімейний затишок.

У нас двоє дітей. Кожного вечора роблю з ними уроки, відвідую батьківські збори та займаюсь їх вихованням. У чоловіка лише його робота.

Решта обов’язків лежить на моїх плечах. Андрій повертається пізно. Вдома на нього завжди чекає гаряча вечеря. А на мене голодні діти, кухонна плита і гора немитого посуду. Ось таке в нас рівноправ’я.

Хоча б один раз в рік міг постаратись і зробити щось для мене. Мало того, що я не отримала жодного знаку уваги, так він ще й бурчав, бо не приготувала те, що просив. Оце так привітав з річницею!

Я цілий тиждень чекала нашого свята. Підготувала йому сюрприз. Але після образливих коментарів у мій бік, вже не хотілось нічого дарувати.

Мене це так зачепило, що вирішила — досить терпіти таке споживацьке ставлення. Нашвидкуруч зібрала речі й поїхала пожити до мами. Добре, що вона мешкає недалеко.

Зранку емоції вщухли й вирішила, що варто поговорити з Андрієм, як дорослі люди. Треба щось міняти у житті, бо це дорога в нікуди. Він живе, як квартирант. А я все-таки жінка, а не особиста покоївка.

Виявляється, що чоловіки тим і відрізняються від нас — жінок, що вони не розуміють натяків, їм потрібно все говорити прямо. Лиш після того, як я детально розповіла Андрію про свої почуття та переживання, він нарешті усвідомив, як виглядає зі сторони наш сімейний побут. Замислився над тим, що й справді почав сприймати мою турботу, як належне. Коли я стала перелічувати свої та його обов‘язки, картина стала максимально ясною.

Після нашого відвертого спілкування сталось диво. Вже наступного дня Андрій потішив мене подарунком, який мав зробити ще на нашу річницю. Хоча із запізненням, але приємно, що він все-таки усвідомив те, що я намагалась йому донести.

КІНЕЦЬ.