— Я тобі такого чоловіка подарувала, виростила сина, який дістався тобі, а ти з мене тепер гроші вимагаєш?

Свекруха дивилася на мене, наче я з іншої планети, а я не розуміла, що їй навіть відповісти. Так, мені потрібні мої гроші. Справа в тому, що ще до заміжжя я їздила на заробітки в Іспанію. І в мене був свій капітал.

Коли ми з Германом одружилися, до мене прийшла його мама і попросила в мене гроші. 300 тисяч гривень на відкриття свого бізнесу.

Зараз в неї маленький свій фітнес-центр і при ньому ж масажний кабінет. Минуло 7 років, в нас підросла дитина, я виходжу з декрета і я не хочу працювати на когось, я теж хочу працювати на себе.

І в мене є гарний задум. Я вивчала бізнес, поки була в декреті, але мені тепер потрібні мої гроші. І я звернулася до свекрухи, яка обіцяла мені їх віддати.

А вона мені оце заявила. Звичайно, я її позичала без всілякої розписки. Без якихось зобов’язань. Але вона ж казала, що віддасть.

А тепер у її очах навіть натяку на бажання повернути мені гроші.

Я спробувала говорити спокійно.

— Олено Василівно, це зовсім не чесно з Вашого боку, ми ж домовлялися.

— Домовлялися? — вона пирхнула. — Та це ж сім’я! Я ці гроші не витратила, я їх вклала! І хіба я тобі не допомагаю? Скільки разів я з онуком сиділа, коли тобі треба було?

— Ви ж самі казали, що повернете.

— Ой, молодь зараз така меркантильна пішла. Тільки про гроші думають. Ну скажи, що тобі важливіше: гроші чи добрі сімейні стосунки?

Мене аж пересмикнуло.

— Це ви зараз серйозно?

Вона втомлено зітхнула, ніби їй було важко пояснювати очевидні речі.

— Подумай сама. Ти живеш із моїм сином, у тебе все є. Чоловік, дитина, дім. Навіщо тобі ці гроші?

Я мовчала. Мене охоплювали злість і розпач водночас.

— Вам добре казати, — нарешті відповіла я.

— Ви вже маєте свою справу. А я хочу реалізувати себе.

— Реалізуйся, хто ж тобі заважає?

— Без стартового капіталу?

Свекруха знизала плечима.

— Всі так починають. Або бери кредит.

Я вражено подивилася на неї.

— Ви серйозно пропонуєте мені брати кредит, коли у вас є мої ж гроші?

— Та вони ж у справі! Щоб їх витягти, мені треба частину продавати або дуже економити, а я звикла до певного рівня життя, від якого в моєму віці не можна відмовлятися.

— Ну, от і продавайте частину, я так вважаю.

Вона навіть рота відкрила від моєї сміливості.

— Ти мені ще будеш указувати, що мені робити?

Я зрозуміла, що розмовляти далі немає сенсу.

— Добре. Я поговорю з Германом.

— Ой, та говори, що хочеш! Він мене не примусить.

Я прийшла додому, вклала синочка спати й почала чекати Германа. Коли він нарешті прийшов, я розповіла все, як було.

— І що ти хочеш від мене? — втомлено спитав він.

— Щоб ти поговорив із мамою.

— Вона доросла людина. Що я можу зробити?

— Ти серйозно? Ми ж з тобою наче родина! Я віддала їй свої гроші, ти мучиш мене підтримати.

— Ти їх віддала, а не позичила.

— Вона обіцяла повернути!

— Слухай, ну ти ж сама розумієш, як це працює. Без юридичних зобов’язань це просто все пусті слова.

— Ні, Германе. Не розумію.

Він почухав потилицю.

— Ну от уяви: у нас сім’я. Усе наше — спільне. Я ж не прошу тебе повернути мені гроші за коляску чи за ремонт.

— Ти зараз серйозно порівнюєш гроші, які я заробила власною працею, з тим, що ми купували разом?

— Ну, виходить так.

Я мовчала. Усе в мені кипіло.

— Добре, — сказала я. — Якщо твоїй мамі потрібні сімейні стосунки, хай віддає гроші мирно. Або ми будемо говорити інакше.

Герман тільки зітхнув.

Тепер я вже кілька днів думаю лише про одне: як мені діяти далі? Як змусити свекруху повернути гроші? І чи варто взагалі сподіватися на порядність, якщо її і близько немає? Яку можуть бути важелі впливу на матір чоловіка?

Джерело