– Смачна рибка, – схвалила Наталка, – де купила?

– Що означає, де купила? – Здивувалася Ганна.

– У мене в хаті цілий рибалка живе!

– І давно він у тебе по морях роз’їжджати став? – Поцікавилося з лукавою усмішкою Наташа.

– По яких морях? – Не зрозуміла Ганна.

– Та по звичайних, – хмикнула Наталка. – Це риба – Палтус. Хоч на експертизу віддай! А палтус – риба морська!..

… Якщо я з’їм ще одне тістечко, я лусну, – промовила Наталка, – поїхали краще назад.

– Ой, не хочу, – відповіла Аня, – Васька мій знову на рибалку збирається. Це – цілий ритуал. До нього в цю мить краще навіть не підходити. Пішли краще у кіно!

– У тебе вдома що, телевізор зламався?

– Ні, але на великому екрані краще! Попкорну візьмемо!

– Сільська душа дорвалася до міста! – Усміхнулася Наташа. – Ти ще запропонуй на каруселях покататися!

– Каруселі – це вже перебір, а от кіно – саме те!

– Гаразд, підемо в кіно, – здалася Наталка, – ти мені ось що скажи, а чого це в тебе мужик весь будинок у страху тримає, коли на рибалку збирається?

– Та не в страху, – Аня невизначено махнула рукою, – просто стає галасливим і метушливим. Гачки, наживки, волосіні, вудки… Бігає туди-сюди!

– Затятий рибалка?

– Ще який! Ого-го! Бачила б ти його. З дому виходить на свою рибалку, наче людство від голоду рятує! Що ти!

– Дурне хобі, – Наташа похитала головою, – риба ця смердюча, кісток у ній не міряно! Спочатку обробляй, потім смаж! Краще вже в магазині купити філе, та не паритися!

– Ні, тут у нас порозуміння, – відповіла Ганна, – сам наловив, сам обробляй, та готуй. Я тільки їм!

– А чи часто він у тебе на мокрий промисел їздить? – Запитала Наталка.

– Коли, як. Іноді раз на місяць, а коли в нього щось там із рибного йде, то й кожні вихідні.

– А ти отак спокійно його відпускаєш? – Здивувалася Наташа.

– Ну так. А що? – Не зрозуміла вона. – Їде сумний, приїжджає задоволений. Неголений, брудний, весь у багнюці, зате з рибою. Які питання?

– У мене ніяких, у тебе б мали виникнути! – Зауважила Наталка. – Дивись, поїде на рибалку, а підчепить русалку! Потім лікті кусатимеш, що за чоловіком не додивилася!

– Наташ, ти мене вибач, але я довіряю чоловікові, – серйозно промовила Ганна. – І це правильно. А якщо довіри немає, чи ревнощі зашкалює, то навіщо такі стосунки?

– Нерви, підозри, побоювання. Псувати собі нерви можна і на роботі, а вдома має бути тихо, спокійно, та затишно!

– Думай, що хочеш, – Наталка відмахнулася, – я тобі статистику скажу: половина таких ось затятих рибалок, навіть вудки не розмотують! Подумай про це!

– Гаразд, статистичне бюро, у кіно підемо?

– Гаразд, пішли, – здалася Наталка…

– Ось я риби наловлю і сім’ю всю нагодую, – муркотів собі під ніс Вася, укладаючи снасті.

– Дуже багато не лови, з вух скоро попре! – підоспіла Ганна, коли повернулася з вояжу до міста.

Вася засміявся:

– Це вже, як піде! Якщо Дімка спочатку купатися полізе, то дзьобати тільки надвечір і буде.

– А ловити вже й нікому буде, – це вона натякнула на каністру, куди Вася злив міцне.

– Таке також може бути! – І знову засміявся.

– Акуратніше ви там, – сказала Ганна, – за буйки не запливайте!

– А нам, море по коліно, океан нам по…, до пояса! – Вася вчасно виправився. – Не турбуйся, ми за безпечний відпочинок!

– Особливо, коли твій Костя під хмелем намет завалив, і ви о другій годині ночі його наново напинали, – пригадала одну з історій, що Вася привозить із рибалки.

– То був форс-мажор, і він за це вже отримав!

Рано-вранці він цмокнув дружину в щоку, і відбув на старій “Ниві”, а Ганна ще дві години проспала до роботи.

Василь мав своєрідний графік роботи. Якщо йому потрібні були три, або чотири вихідні дні поспіль, щоб поїхати на рибалку, вони в нього були, але іноді він поспіль працював десять, а то й дванадцять днів. Та й вихідні випадали не за графіком, а як Бог покладе на душу.

А Ганна працювала за стандартною п’ятиденкою. Тому, поява чоловіка з риболовлі, чи не щоразу була сюрпризом. І цей раз не став винятком.

Прийшла Ганна з роботи, а на кухні Вася вже чистить рибу:

– Ганнусю, привіт! – гукнув він. – Я зараз такої юшки зварганю, пальчики проковтнеш! А завтра можна на греблю з’їздити, на вугіллі щучку посмажити!

– Ну так, чоловік з риболовлі, починаються рибні дні! – Усміхнулася вона.

– То це ж чудово! Корисно, смачно, і я сам все готую!

– Одні плюси! – Засміялася вона…

– Смачна рибка, – схвалила Наталка, – де купила?

– Що означає, де купила? – Здивувалася Ганна. – У мене в хаті цілий рибалка живе!

– І давно він у тебе по морях роз’їжджати став? – Поцікавилося з лукавою усмішкою Наташа.

– По яких морях? – Не зрозуміла Ганна.

– По звичайних, – хмикнула Наталка. – Це риба – Палтус. Хоч на експертизу віддай! А палтус – риба морська!

Ганна не розуміючи, переводила погляд із риби на подругу, і назад.

– Я тобі говорила, що риболовля – це дуже специфічне хобі, але ж у тебе довіра! От і лопай морську рибку, яку твій Вася примудрився у річці виловити!

Ганна пригнічено мовчала.

– Приготовано дуже смачно, Васі перекажи, що він молодець! А я піду, мабуть, тобі є про що поміркувати.

Ганна замислилась. І думки у неї в голові тинялися від виправдальних – що рибалка не вдалася, а Вася посоромився з’явитися без улову, до страшних – що для нього рибалка стала прикриттям для чогось дуже поганого.

Як не хотіла Ганна не втручатися в цю ситуацію, але викинути з голови цей факт, вона не могла.

Проблема «рибалок» в інтернеті виявилася не новою, а відловлювали таких товаришів, за допомогою геолокації.

«… Дівчатка, – писали на форумах, – не мучтеся муками совісті! Краще знати, де ваш чоловік і з ким, ніж потім розв’язувати непіднімні проблеми з розлученнями, та розподілом майна!…»

А Ганну саме і накрила моральна сторона питання.

– Стежити за власним чоловіком, і при цьому говорити про довіру?

– Лицемір чистої води, – погоджувалась Наталка, – але іншого варіанту все одно немає.

– Не знаю, не знаю…

– Справа твоя, – Наталка тицьнула в неї пальцем, – але чи не ти казала, що головне – спокій без нервів. Нехай вчинок не зовсім етичний, але краще перевірити, та спати спокійно.

Ганна встановила в телефон чоловіка потрібну програму, коли він був у лазні, і навіть перевірила його наступного дня.

– Працює! – Зраділа, а потім зрозуміла, що це не привід для радості. – Що ж, побачимо.

Тільки дивитися не було на що. Вася постійно працював. А вихідний брав на один день. І, природно, ні про яку рибалку й не йшлося.

А через півтора місяця він зазбирався на рибалку. Але не так, як завжди, з жартами, піснями та примовками, а сумно, сковано і повсякденно.

– Васю, все нормально? – Запитала вона.

– Та на роботі задовбали! Андрійович якісь норми нові вигадав, вимагає, не зрозумій чого, – він відмахнувся. – Ось з’їжджу на рибалку, розвіюсь, відпочину…

– Добре, Васю, – кивнула Ганна.

Про програму навіть не згадала.

Увечері, по дорозі з роботи, її наздогнав Костя – приятель Василя:

– Ганно, вистачить гайки закручувати! – Накинувся він на неї.

– Що?

– Кажу, вистачить Василю забороняти на рибалку їздити! Що сталося з тобою? Раніше розмови впоперек не було, а зараз він у тебе на прив’язі, що цуценя сидить! Душа рибалки, вона волю любить! Вдавиться він на прив’язі, як є вдавиться!

– Так я ж … – Почала говорити Ганна, та вчасно зрозуміла. – А не твоя справа! Ти своїй дружині будеш вказувати, як поводитися, а зі своїм чоловіком я сама розберуся!

– Ух, яка ти грізна, – промовив Костя, – загнала Ваську під каблук! Отак найкращі люди й закінчуються для суспільства!

А вдома насамперед Ганна влізла в телефон, подивитися, де її благовірний рибу ловить. Крапка на карті нічого не дала. Дике місце, справді біля річки.

Ганна стрибнула в машину, і полетіла по координатах.

– Васю, а чого ти тут? – Запитала вона ошелешено.

– А ти чого?

– Я тут подумала, у вас тут риболовля, – розгублено відповіла вона.

– Ага, он, одна за одною, тільки тягати встигай! – відповів він похмуро.

Ганна знайшла його на березі річки. Але він не ловив рибу, а просто сидів на березі, й дивився на воду.

Ні намет не поставив, ні снасті не дістав, ні багаття не розпалив. Просто сидів на березі в гордій самоті, відмовившись від світу.

– Васю, з тобою все гаразд? – Запитала вона, так само стривожено.

– Ганно, проблеми заїли, – він важко зітхнув, – з’їхати вирішив від людей, перезавантажитися. Дістало все! Андрійович ще цей…

– Мені залишитися, чи додому повернутися? – Запитала вона.

– Їдь краще додому, – сказав він сухо, – потім, якщо треба буде, поговоримо.

– Ех, Наташка, накрутила ти мене даремно, а Васю проблеми заїли. З’їздила я до нього на рибалку, а він у смутку на березі річки сидить. Зовсім один! І не п’є навіть, просто сидить!

– То це добре, мене ти в чому звинувачуєш?

– А в тому, що з такими порадами я могла спочатку скандал влаштувати, й сімейне життя поламати! А потім уже звинувачувати б не було кого!

– То радуйся, що ти продумана! Тепер знаєш, чого він купує рибу. Погано йому. От і втішатимешся, якщо він тобі морського чогось з риболовлі принесе!

– Ну так…

І полетіли тижні, місяці. То Вася карасів відро принесе, то щучку. А то й камбалу. Тільки увагу на цьому Ганна не загострювала. Розуміла, що Вася просто відпочивати їздив, без рибних справ.

Чергова рибалка Васі збіглася з її вихідним. Від нудьги залізла вона у додаток, щоб дізнатися, в якому ставку чоловік штани мочить, а виявилося, що не у водоймі, а посеред невеликого селища.

– Цікаво, – промовила Ганна, – чекаючи, коли крапка рушить по карті.

До вечора крапка не зрушила, а ввечері зробила коло до траси, та повернулася.

– Треба їхати, – вирішила Ганна.

З’їздила на свою голову! Побачила, сфотографувала, та назад повернулася.

А коли за три дні повернувся Вася, вона пред’явила фото, та запитала:

– Відразу сказати не міг, що в тебе сім’я на боці?

– Ганно, там вийшла така дурість, – говорив він, опустивши голову, – ми з риболовлі надвечір заїхали туди за добавкою. Костя все вилакав. Взяли два літри, та й залишилися переночувати.

– Там якось незрозуміло все вийшло, але ми й забули. А потім вона мене дитиною до стіни притиснула і каже, або допомагай, або в суд підемо.

– І ти вирішив, що допомагатимеш? – Запитала Аня.

– Ну, якось, так, – пробубнив він, – через суд воно ж розкриється. Аліменти там, та й таке інше.

– Я двох дітей бачила, – сказала Ганна, – Хлопчик, приблизно дворічний, і немовля. Твій який?

– Хлопчик одразу вийшов, – прошепотів Вася, – а другий, теж мій. Ну вийшло так…

– Ясно, ти ночуєш у сараї, завтра їдемо в РАЦС, і розлучаємося, – спокійно сказала Ганна.

– Ань, може, якось так житимемо?

Вона на нього подивилася холодно, як на стороннього.

– Ні, Васю, якось так, ти з тією жінкою живи, і дітей рости. А я зайвою п’ятою бути не хочу…

Ось тобі і рибалка, і палтус з магазину…

Я тепер не тільки на рибалок, а й на рибу дивитися не можу – нудить! Будьте обережні з рибалками, і геолокація вам на допомогу…

КІНЕЦЬ.