Максима не особливо образило, коли виявилося, що дідусь заповів свою двокімнатну квартиру мені. Йому тоді було тільки шістнадцять, йому про переїзд рано було думати, до того ж йому не подобалося розташування дідусевої квартири, і він претендував на нерухомість батьків.

Я був би тільки за – мені дідусева квартира, а він нехай у майбутньому живе в батьківській. Тільки от не встигло братові виповнитися сімнадцять, як мама з татом стали підмовляти мене продати квартиру.

Спочатку я не розумів, яка мотивація. Вони знають, що я вже почав ремонт, вбухав на закупівлю матеріалів купу грошей із заощаджень. Самі у квартирі цій жити не хочуть. То навіщо продавати?

Підозрював, це через Максима. Щось він там вигадує. Може, на навчання треба, а може щодо квартири передумав і тепер хоче щось із дідусевої отримати.

– Ти міг би натомість купити щось поменше. Навіщо тобі зараз дві кімнати? – міркував тато.

– А потім мені що, знову продавати і намагатися натягнути на двокімнатну? У мене дівчина є, нам потрібна ще одна кімната, – відповідав я.

Тоді після тата мама стала натякати. Вона говорила, що можна продати і покласти гроші на депозит, щоб перебільшити капітал.

Не розумів я, чого вони ходять навкруги, доки сам Максим мені не подзвонив і не сказав не надумати продавати квартиру. Мама з татом влізли в борги через купівлю машини, яку тато на першому ж тижні розбив.

Вони тепер хочуть чи то ремонт, чи то купувати нову, бо страховку ще оформити не встигли, і намагаються так з мене грошей видурити. Якщо куплю однокімнатну, у мене будуть зайві гроші і вони зможуть у мене “позичити” потрібну їм суму.

Я б і так не хотів продавати квартиру, але слова брата тільки вкотре підтвердили, що слухати маму з татом не варто. Начебто рідні люди, а так вивертаються, що обдурити заради грошей.

КІНЕЦЬ.