Олена та її чоловік Олександр нещодавно стали батьками маленького синочка на ім’я Іван. Життя здавалося ідилічним, поки Олена не пішла в декрет. Але невдовзі її життя кардинально змінилося.

Олександр працював цілими днями, а Олена залишалася вдома з Іваном. Олена почувала себе як на круговому конвеєрі: годування, заспокоєння Івана, і так по колу.

Увечері, коли Олександр повертався додому, Олена сподівалася на допомогу та розуміння. це повноцінна робота, але Олександр відмахувався: «Ти просто сидиш удома.

Олені здавалося, що Олександр не бачить і не цінує її зусиль. Їй здавалося, що він думає, ніби дитина сама себе годує, посуд сам себе миє, а вечеря готується як за помахом чарівної палички.

Щодня ставав дедалі більше виснажливим, а часу собі в Олени не залишалося зовсім. Нарешті, не витримавши, Олена вирішила поїхати до своєї мами. Там її чекало розуміння та підтримка.

Олександр приїжджав до них у вихідні, і хоч він і намагався допомагати, між ним та Оленою залишалося непорозуміння.

Згодом Олександр почав усвідомлювати, скільки зусиль вимагає догляду за дитиною, і як багато робила Олена щодня. Він став більше допомагати і дякувати Олені за її працю. Але шлях до взаєморозуміння був довгим.

Олена мріяла про міцну та щасливу родину, де зусилля кожного цінуються та підтримуються. Але поки що їй було легше мати.

Вона знала, що з часом вони зможуть подолати всі труднощі та навчитися розуміти один одного, але поки що її притулком був будинок її мами.

КІНЕЦЬ.