Моя мати була одружена двічі. З першим чоловіком життя не склалося. Він покинув її з маленькою дитиною на руках та пішов до іншої. Скоріше коханку привів у їхній дім. Мамі нічого не залишалося, як зібрати свої речі й переїхати з маленькою Сніжаною до батьків у село.

Довго журитися їй не довелося. З перших днів до неньки почав свататися добрий друг дитинства Павло. Він кохав маму ще зі школи, але не наважився розповісти про свої почуття. Коли дізнався, що вона вийшла заміж, пішов до армії. Не встиг повернутися, як довідався, що кохана розлучилася. Вдруге втрачати свій шанс хлопець не збирався. Сніжану полюбив, як рідну дитину, маму ніколи не ображав, тож вона й наважилася вдруге вийти заміж.

Павло мав квартиру у місті, тож забрав дружину та дочку й вони переїхали. Згодом на світ з’явилася я. Жили ми дуже добре. Тато допомагав з уроками, водив на секції, вчив життєвих мудростей. Він ніколи навіть не заїкнувся, що Сніжана йому не рідна донька, тож я цього навіть не знала, поки не стала доросла.

Була у нас двокімнатна квартира. Ми з сестрою жили в одній кімнаті, а батьки в іншій. Інколи Сніжана сердилася, що немає власного куточка і їй доводиться жити зі мною. Та я ніколи не чіпала її речі без дозволу й старалася не заважати, коли сестра вчила уроки чи говорила зі своїми подругами.

Після школи батьки допомогли Сніжані вступити до медичного училища. Вона переїхала жити в інше місто, тож кімната тепер була моя. На жаль, саме в цей час нашу родину спіткало горе. Батько потрапив в автомобільну аварію. Врятувати його не вдалося. Ми залишилися самі.

Я старалася підтримувати матір в усьому. Допомагала з хатніми справами, стежила, щоб вона поїла й не занепадала духом. Сніжана теж помітила, що мамі потрібна підтримка. Тому частіше приїжджала додому. Одного разу приїхала сестра не одна, а зі своїм хлопцем. Звали його Олегом, він теж був студентом. Сестра повідомила, що вони мають намір одружитися. Мама була дещо шокована, але водночас і рада. Вона не збиралася заважати щастю своєї дочки. Правда, намагалася вмовити їх перенести одруження на той час, коли вони закінчать навчання. Переносити не було як, бо сестра вагітна.

Після народження дитини більшість часу з нею проводила мама. Часто їздила до старшої дочки й залишалася у неї на декілька днів, поки молоді батьки займалися навчанням. Так усі разом й діждалися випускного. Сніжана вирішила повернутися зі своєю сім’єю додому. Довелося потіснитися. Ми з мамою жили в одній кімнаті, а сестра з чоловіком та дочкою – в іншій.

Олег влаштувався на роботу та постійно повторював, що скоро вони переїдуть жити окремо. Маленькій Кірі виповнилося уже 5 років, а батьки дівчинки, як жили біля нас, так і не поспішали нікуди переїздити. Виявляється весь цей час вони відкладали гроші на власне житло. Та їх ніхто ніколи й не гонив з дому.

Нарешті вони назбирали потрібну суму й повідомили нам, що купують квартиру. Ми з мамою привітали їх та побажали всього найкращого на новому місці. Тоді сестра, ніби з ланцюга зірвалася.

«Я так і знала, що ви дочекатися не можете, коли ми покинемо вашу квартиру. Я ж не маю на неї жодного права, бо Павло був мені не рідним татом. От тепер сестричко можеш спокійно займати кімнату й знати, що більше тебе ніхто не потривожить. Та й тобі мамо, не доведеться кожного дня бачити дочку, яка є нагадуванням помилок молодості».

Мама дивилася на Сніжану круглими очима й не розуміла, чим була викликана така буря негативних емоцій. Поїхала наша рідня після влаштованого скандалу й тепер відмовляється з нами спілкуватися. Я так і не зрозуміла сестри. Мені шкода матері, яка вимушена кожного дня думати гадати, чим же так образила старшу доньку.

КІНЕЦЬ.