Мені 39 років, маю дітей. Старшій 16 років, молодшому 8 років, з чоловіком у розлученні 6 років. Після розлучення поїхала жити на батьківщину до батьків. Пізніше купила квартиру.

З дитинства мати мене не любила, вона завжди намагалася мене образити, принизити, довести, що я ніхто. Я не хотіла повертатися, але робити не було чого.

З моменту переїзду вона щодня ображає  мене та моїх дітей, називаючи їх бовдурами, а мене дурною, яка нічого в цьому житті не добилася. І тут у мене в житті з’являється людина, яка хоче бути зі мною.

Ми почали спілкуватися, листуватися, телефонувати одне одному кожного дня (знайомі вже 3 роки, але просто, по роботі). Він запрошує мене до ресторану, піти та я ніби відчуваю другу молодість. Але моїй матері тут же треба влізти та знищити все.

Сьогодні він затримався у мене до вечора перед роботою, ми просто сиділи, спілкувалися та пили каву. Тут стукіт у двері — це була моя мати. До речі, про стосунки з кимось я їй не говорила, бо знала, що буде неадекватна реакція.

Зайшла, побачила чоловічі черевики і каже: це що таке? Ганьба! Ти краще про дітей думай, а не чоловіків води! Ще раз побачу – викину».

Я так і не зрозуміла, чому вона говорить мені в 39 років що робити, говорить на першу їй зустрічну людину, про яку вона нічого не знає, різні гидоти і каже, викину?

Це мій будинок, я купила його зі своїх заощаджень. Це моє життя та мої діти. Я їх дуже люблю, заради них тільки й живу, бо сенсу у своєму існуванні більше не знаходжу.

Потім хвилин через 20 вона дзвонить моїй дочці і каже: «він пішов? Я від твоєї мами не очікувала такого! Начхати я хотіла на її думку». І кидає слухавку.

Мені хочеться плакати, а я не можу, сліз немає, усередині все як камінь. Як мені бути? Підкажіть? За що вона так зі мною? За що?

КІНЕЦЬ.