Я зростав у щасливій сім’ї. Мої батьки завжди були прикладом для мене. Мріяв, що коли виросту, то теж покохаю людину з якою захочеться провести решту жuття. Але моя історія не отримала свого щасливого закінчення. У студентські роки я познайомився з чарівною дівчиною, яка згодом стала моєю дружиною.

Здавалося, знайшов те, що шукав. У нас було цілковите порозуміння, ми кохали одне одного та були щасливими. І я б міг сказати, що моя мрія здійснилась, як би не трагічний випадок.

Заruнула моя дружuна і залuшuвся сам. Тоді здавалося, що життя втратило сенс, відчував себе повністю розбитим. Близькі мене втішали, казали, що час все лікує, але без коханої мені світ не милий.

Я так хотів щастя, велику родину, багато дітей, та не судилося. Крім мене у моїх батьків є ще донька, моя сестра Оксана. Наші мама з татом важко працювали, щоб ми ні в чому не знали нужди. Коли я подорослішав, то вирішив, що настала моя черга попіклуватись про них.

Мені хотілось, щоб вони відчували мою вдячність та любов через турботу, бо у дитинстві я отримав це все сповна. Навіть коли у мене з’явилась власна сім’я, все одно приїжджав допомагати батькам. А коли не стало моєї дружини, то переїхав до них жити. Їх добробут став ціллю мого життя.

Та через кілька років нас покинула ще одна дорога мені людини. Не стало моєї мами. Тепер ми з батьком жили удвох. Із сестрою рідко спілкуємось, бо вона вийшовши заміж переїхала з чоловіком за кордон.

Я намагаюсь у всьому бути батькові опорою. Виконую всю домашню роботу, весь побут на мені. А в особистому житті досі самотній. Дітей у шлюбі ми не встигли народити, тому батько моя сім’я і для нього я зараз живу.

Час летить невблаганно. Скоро мені виповнюється сорок, а я відчуваю, що прожив життя не так, як хотів. Воно ніби прослизнуло у мене крізь пальці. З друзями бачусь не часто, у кожного свої сім’ї та клопоти, їм не до мене. Невже це все на що я здатен? Лише зараз став розуміти, що своє життя треба брати у власні руки, бо пливти за течією не найкращий вихід.

КІНЕЦЬ.