– Чому ти не забрав нас із малюком?! — в очах Аліни застигли сльози.

— Що взагалі відбувається?

Валера сьорбнув каву і поглянув на дружину.

– Навіщо кричати?

– Я стояла там, як обпльована! Усі дівчатка щасливі. Чоловіки поруч. А я… Наче мати-одиначка! За живого і здорового чоловіка! Усі прийшли! Усі! Мої батьки, твої… Друзі були. Навіть моя двоюрідна сестра, і та прийшла!

Чоловік нічого не відповів.

– Що трапилося? – Запитала Аліна.

– Чому ти бодай не попередив?

– Просто не захотів приходити, — Валера знизав плечима.

– Та як ти… Це твій син, зрештою!

– А чи мій? — спитав чоловік холодним тоном.

Аліна від несподіванки мало не похлинулася.

– Повтори!

– Я все знаю, Аліна, — пирхнув чоловік.

— Були в мене… причини підозрювати тебе. Але тепер я певен.

– Та скільки вже можна?! Вічно твої ревнощі… До кожного стовпа! Але звинувачувати мене в… Та поглянь на сина! Він вже твоя копія!

– Мало схожих мужиків.

– Який ти… Сил моїх немає!

Аліна розвернулась і вибігла з кімнати. Їхня лайка розбудила Мишка. Малюк запищав. Аліна зраділа і подумки подякувала свекрусі за те, що вдома до виписки було все необхідне. Ліжечко, іграшки та навіть відеоняня.

– Сусідка бачила тебе з тим хлопцем, — закричав Валера слідом.

“З яким таким хлопцем?” – подумала Аліна.

Вона обережно взяла сина на руки. Він здавався таким малесеньким, наче іграшковим, вона досі не звикла, що стала матір’ю. Жінка шалено злилася, не встигла її дитина потрапити додому, як вже слухає лайку.

– Тебе бачили з тим хлопцем, — повторив Валера, з’явившись у дверях.

— Може, він батько, а не я?

– Та як у тебе взагалі язик повертається!

– Аліна розплакалася, хитаючи на руках малюка. – Ми з тобою з другого курсу разом! Ти в мене єдиний чоловік.

– Ось тільки давай без твоїх постійних істерик, — процідив крізь зуби Валера.

– Якщо сумніваєшся, то зробімо тест на батьківство! – випалили Аліна.

— Мені приховувати нема чого. А ось як ти потім будеш! Тобі не соромно, що сумніваєшся у власній дитині?

– Давай! – Підвищив голос Валера.

– Я певен, що ти нагуляла…

Аліна мовчки заридала, коли чоловік вийшов із кімнати, грюкнувши дверима. Малюк запищав ще голосніше.

Аліна звикла, що Валера ревнував до кожного. Але з кожним роком це ставало гіршим. Спочатку здавалося, що він просто жартує, не відпустив її на вручення дипломів. Сам надовго поїхав у справах і сказав, що вони посваряться, якщо вона піде на випускний без нього.

“Там ще й Льоха буде”, – згадала вона слова майбутнього на той момент чоловіка.

— “Він завжди на тебе вирячився. Ще заскочиш до нього”.

– Невже тобі не набридло? — змучено спитала Аліна, коли витерла сльози.

Валера відкрив ще одну пляшку пінного.

– Я й так вже з дому майже не виходжу.

– Не забувай, що ти важко виношувала, — нагадав чоловік.

— Тобі не було куди ходити.

– Ось як? — розлютилася Аліна.

Схоже, вони знову розбудять Мишка.

– Це ти мені нагадуєш про важке виношування? Треба ж! Без твоїх слів, мабуть, я б і не зрозуміла нічого!

Аліна глибоко зітхнула, намагаючись заспокоїтись.

– Я зараз не про останні місяці. Ти став справжнім тираном! Я взагалі нікуди не могла вийти без твого дозволу!

– А як ти хотіла? Так і має бути. Дружина має доповідати чоловікові, куди пішла.

– Я говорила. А ти все одно мене не відпускав. Навіть до подруг. Ти Віку з Оленкою знаєш так само довго, як і я! Могли б разом піти, зрештою! Ми всі стільки років провчилися разом.

– Що мені робити в цій вашій бабській компанії? – хмикнув Валера.

– Але ж ти й з собою нікуди не запрошував!

– Ще чого! Ще до мужиків я тебе не кликав! Щоб ти там з нудьги загравала до всіх.

– Та я… Щойно вийшла за тебе, сиджу вдома. Ніби під замком!

– Тебе що? Щось не влаштовує? – обурився Валера.

— Ти й так нічого не потребуєш! Живеш за мій рахунок, ще й скаржишся! Та якби не я…

– Ти мені сам не даєш вийти на роботу, — перервала його жінка.

– Який сенс твоєї роботи? — знизав плечима чоловік. — Ти все одно копійки отримувала б!

– Зате це були б мої гроші, — зашипіла Аліна.

– Моїх доходів достатньо!

– Не твоїх, а твоїх батьків, — посміхнулася Аліна.

Знала, що вона стала на хвору мозоль.

Мати з самого початку говорила, що не треба їй з Валерою зв’язуватися. Мабуть, щось відчувала.

Аліна часто помічала, що свекор говорив ніби жартома, що синові дісталася невдала партія. Іноді Аліні хотілося піти. Але… куди? До батьків у кімнату до гуртожитку?

Тому й терпіла. Але з кожним роком ставало дедалі гірше.

– Нагуляла дитину, поки мене вдома не було, ще й щось дзявкаєш! — розлютився чоловік.

– Робимо тест і підеш собі працювати за копійки! А якщо захочеш грошей, підеш до того, хто тобі дитину заробив!

– Лікуй голову, – крикнула жінка.

– Все, вирішено! Завтра йдемо робити тест ДНК!

Аліна постійно казала собі:
“Сама винна! Бачила ж, за кого виходила”.

Але ж ні. Раніше все було простіше. Та й у юності ревнощі їй лестили.

Здавалося, Валера її так любить, що вступиться в бійку з будь-ким, хто тільки на неї подивиться. Романтика ж!

***
Мишко зовсім погано їв, повільно набирав вагу. Аліна дуже втомлювалася від переживань і постійного недосипання. Валера зовсім не допомагав із малюком, рятувала тільки свекруха, хоч ненадовго залишалася з дитиною.

Через місяць, коли прийшли результати тесту, Аліна жбурнула конверт Валері в обличчя:

– На! Подавись!

Валера розкрив запечатаний конверт і завис над ним кілька хвилин.

– І що? Нічого не скажеш? – майже заверещала жінка.

– Хоча б “вибач, Аліна, я був не правий?”

– Ну-у-у, – Валера задумливо кивнув кудись у порожнечу.

– Думаєш, це щось змінює?

– Що? – Здивувалася Аліна.

– Начебто складно підробити результати? Я цим папірцям не вірю, чоловік демонстративно кинув конверт на підлогу.

– Тим більше у твоєї Оленки багато знайомих. Може, ви й домовились із кимось! Зараз заплати, тобі будь-яка лабораторія напише, що потрібно!

– Та ти точно хворий! – ойкнула Аліна.

– Ти навіть ДНК-тесту не віриш…

– Що мені потрібно, я й так знаю, – огризнувся чоловік.

– І? Що далі? – Аліна стиснула щелепи від агресії.

– Розлучімося тоді! Якщо ти мені зовсім не віриш! Відмовився від свого рідного сина! Тоді шукай іншу! Може, в ній не сумніватимешся!

– Жодного розлучення я тобі не дам!

– І чому ж?

– Бо ти моя. Якщо ти не забула! І ти жебрачка! Як ти взагалі збиралася жити без мене?

– Я не твоя власність! І взагалі! – Аліна мало не задихалася від обурення.

– Чому ти тоді зі мною так поводишся? Мотаєш нерви постійно! Навіть із дитиною не допомагаєш!

– Не чоловіча це справа, з дітьми няньчитися, – перебив її Валера.

– Навіщо мені дружина?

– Та ти сам себе чуєш взагалі! Навіщо тоді постійно казав, що хочеш дітей?!

– Мені набридло це все. Піду до бару. А це, – Валера кивнув на результати тесту, – можеш викинути. Все одно підробка!

***
Вони лаялися щодня, Валера так і ревнував її постійно. Свекруха почала все менше і менше допомагати з дитиною. Пощастило, що Мишко почав краще їсти.

– Аліна, не знаєш, чому у зубної пасти присмак якийсь дивний став? — спитав Валера суботнього ранку, коли вийшов із ванної.

– Не знаю, – відмахнулась жінка.

– Я користуюся тією ж пастою. Може, тобі здається?

– Дуже дивний смак, – повторив Валера, прикусивши щоку.

– І вже давно.

– Перевір підшлункову, – сказала Аліна, акуратно складаючи дитячі дрібнички в рюкзак.

– Може, через це присмак?

– Ти що? — спитав чоловік, оглянувши сумки.

– Вирішила розхламатися? Правильно! Давно час. Треба зібрати речі Мишка та продати комусь в інтернеті. Бо вже гори всього. Незабаром вільного місця не залишиться.

Раптом почувся дзвінок у двері.

– Ми на когось чекаємо?

– Поцікавилася Аліна, продовжуючи складати речі.

Поруч стояла вже набита велика сумка.

– Мама збиралася прийти. Іди став чайник, — скомандував Валера.

– Запросив, а мені навіть нічого не сказав? – спитала Аліна.

– Чомусь я не здивована.

Антоніна Петрівна зайшла до вітальні та по-генеральському оглянула кімнату.

– Щось брудно тут у вас. Що ж ти, невісточко, пил розвела?..

– Буває. Одній з дитиною важко. Ніхто не допомагає. Тут не до прибирання, – Аліна навіть не злилася на те, як різко змінився тон свекрухи.

Раніше вона не робила зауважень.
– А ось у наш час…

– Та-а-ак! Давайте не будемо про ваш час. Взагалі, ви не вчасно прийшли чай пити, Антоніно Петрівно, – зітхнула Аліна, різко застебнувши блискавку на рюкзаку.

– Я саме від вашого сина йду.

– Що? – обурилася свекруха.

Валера стояв як баран.

– Про що ти взагалі говориш? Хочеш залишити дитину без батька? – видав Валера.

– Нам такий батько не потрібний, – відрізала Аліна.

– Ти ж Мішка навіть своїм сином не вважаєш!

– Ну і куди ти підеш? – розлютився чоловік.

– До свого друга?

– Немає в мене ніякого друга, – різко відповіла Аліна.

– Але ти мені все одно не повіриш.

– А з ким тебе тоді бачила мама?!

— Валера аж почервонів від злості.

– Ти ж сам про сусідку щось казав? До чого вже мама? Тому ж і не зустрів мене з лікарні! – закричала Аліна.

– Ти мене ні в чому не звинувачуй, — знітився Валера.

— Сама он тест на батьківство підробила, аби жити за мій рахунок!

– За твій рахунок? Та краще голодувати, аніж так жити! І за мене не хвилюйся! Я знайшла роботу. І без вашої сімейки впораюся!

– А як же дитина?!

– Втрутилася свекруха.

— Навіщо йому така мати? Залишиш напризволяще?

– Буде складно, але я впораюся, — посміхнулася Аліна.

— Мишку майже рік. Працюватиму в інтернеті. І дитина буде постійно зі мною. Якщо щось, мама допоможе. Краще у кімнаті у гуртожитку, ніж із вами!

– Та й взагалі, Антоніно Петрівно! – вигукнула Аліна.

– Як це так? Навіщо ви на мене намовляєте? Ніколи я вашому синові не зраджувала. А може, й даремно… Ну і навіщо це вам? Ми ж так добре спілкувалися. Ви мені допомагали. З лікарні зустріли. Купили до виписки все необхідне.

– Не хотіла виносити сміття з хати, — зізналася жінка.

— І ще думала, що ти зрозумієш. Сама підеш, щоб Валерику життя не псувати. Сподівалася, що розстанетеся, як раптом виявляється, що ти з пузом… Ти нам не рівна. Тільки псуєш сім’ю. Ганьбиш її.

– Ну й добре, що більше не ганьбитиму, – сказала Аліна.

– Але тільки спробуйте до Мишка підійти. Я за себе не відповідаю! Не потрібні йому такі родичі! Самі впораємося.

– Та ти без мене ніхто! — знову закричав Валера і підскочив до дружини.

– Ану не смій! – прогарчала жінка.

– Тільки спробуй торкнутися мене! Я вас засуджу всіх! Зараз моя мама приїде. Забере нас із Мишком. І не дай боже ти хоча б замахнешся на мене!

– Та хай іде, — сказала свекруха.

– Сподіваюся, ніколи більше вас не побачу! – Аліна майже виплюнула ці слова.

Вона взяла малюка на руки та пішла до дверей.

– А щодо зубної пасти, любий… Не така вже я погана господиня, як ви кажете, Антоніно Петрівно. Я старанно прибираю у квартирі. Ось, наприклад, любий, коли тебе вдома не було, я твоєю щіткою чистила унітаз. Ось тобі й присмак зубної пасти. Той, на який ти заслуговуєш! – і Аліна розчинилася за дверима.

Аліна працювала віддалено, у неї добре виходило поєднувати роботу і догляд за Мишком. Малюк зростав, ставало легше.

Незабаром вона отримала невеликий спадок і купила кімнату в гуртожитку по сусідству з маминою. Ось так нелегке життя, стало напрочуд легким завдяки розлученню.

КІНЕЦЬ.