— Ну, може, ти й права. Дозволила б я Лілі цей самий пробний шлюб, не довелося б зараз розлучатися, – каже сестрі Марина. – Але ти ж знаєш, батько проти був і наша мама…

— Не треба було нікого слухати, – вважає молодша сестра. – А ти вийшов мало не рекордно короткий шлюб, тільки зіпсували дівчині нерви. Добре ще, що дитинку не встигли завести. Надивилася на сімейне життя? Більше не хоче?

— Ні, – відповідає колишня (майже) теща. – З подругами у вихідний їде кудись… Я теж небо дякую, що не встигли дитину в пелені принести, з таким чоловіком у декреті наплачешся…

Лілі скоро буде 24 роки і вона зараз чекає на документи про розлучення, заяву подали, оскільки не було спільного майна і дітей не нажили, то розлучаються через РАЦС. А всього шлюб проіснував неповні 5 місяців.

— Познайомилися, вона студенткою була, зять був старший, йому зараз 27 років, – продовжує Марина. – Любов, усі справи. Але ми з чоловіком були дуже проти того, що зараз називається цивільним шлюбом. Можливо, якби Ліля була трохи старшою, то дозволили б, та нас і не запитали. Але вона вчилася ще на 5-му курсі, від нас залежала.

Майбутній зять працював, винаймав квартиру. Звісно, Ліля в молодого чоловіка бувала, стосунки між ними були вже близькими, могла й залишитися з ночівлею. І то, батько буквально з глузду з’їжджав: як так, його маленька донька виросла і в якогось мужика залишається.

Потім став спокійнішим, хлопець здавався серйозним, працював, досить непогано заробляв. Начебто і мама в нього пристойна інтелігентна жінка, і залицявся майбутній зять до доньки гарно: у кафе водив, червоні троянди букетами дарував, подарунки робив. Зрештою здалися, коли Ліля оголосила, що вони з Тимофієм вирішили зареєструвати стосунки. Зарано, але що поробиш, якщо кохання.

Дівчина на той час теж влаштувалася вже працювати. Весілля вирішили не грати з метою накопичення грошей на спільне майбутнє житло. Посиділи урочисто в ресторані чоловік 12, відсвяткували подію, донька речі свої з рідної домівки перевезла на орендовану квартиру чоловіка, почалося життя.

— Я спокійно Лілю відпустила в нове життя. Що-що, а в побуті вона все вміє робити. І суп зварить, і пироги спече. Любить готувати, охайною завжди була. Не треба було скандалити з нею і нагадувати, що в кімнаті чи у квартирі пора прибрати, а білизна на лоджії давно висохла, – каже Марина.

Але мама й подумати не могла, що почнуться проблеми фінансового плану, що зять буквально в перший же місяць висловлюватиме дружині невдоволення її витратами. Та й спочатку Ліля мамі не говорила, та сама помітила вже десь на третьому місяці сімейного життя доньки, що вона якась понура стала. І прорвало.

— Мамо, це жах, – зізналася Ліля. – Я навіть подумати не могла, що Тимофій настільки жадібний і нудний. Це просто жах, ти навіть уявити собі не можеш, до чого в нас доходить. І не просто висловлює невдоволення моїми витратами, а приводить мені свою маму в приклад, прискіпливо докопується до кожної витраченої гривні.

Бюджет у молодої сім’ї був спільним, так вирішили відразу. Склали гроші, спочатку зняли готівку, так наполіг Тимофій, для наочності. Розклали кошти по купках: це – в накопичення, це – на харчування, це – на проїзд і харчування поза домом, – тут – на господарство, там – на оренду.

Тимофій власноруч конверти з цільовими назвами підписав. Ліля ж одразу йому сказала, що на проїзд він відклав нормально, а на харчування, побутову хімію і господарство їм явно недостатньо. Дівчина ж не сліпа, вона і в батьківському домі покупки робила, і ціни в магазинах бачила, і готувала сама, знає, що з чого і за скільки.

— Та годі, – не повірив, округливши очі Тимофій. – Ну куди така гора грошей на їжу? Так ми на квартиру років 20 збиратимемо. І не може стільки коштувати їжа, треба якось економніше бути, готувати простіше. Я жив один, я теж не сліпий.

— А куди там він жив один, – усміхається Марина. – Квартиру орендував, та й зараз орендує через під’їзд від матері своєї. До неї на вечерю йшов, від неї контейнери забирав для обіду на роботі і для сніданку. А у вихідні він і три рази до матусі бігав, за винятком тих днів, коли в нього Ліля бувала. Але, напевно, не рахував, не замислювався, що харчування – основна стаття витрат у сім’ї. Та й не дорікав, доглядав же, робив усе красиво.

Ліля готувала вдома багато, щоб і з собою на перекус взяти, і повечеряти, і поснідати. У перший же місяць грошей у конверті, позначеному на харчування, не вистачило. Точніше, вистачило їх усього на півтора тижні. Сталася перша сварка, супроводжувана словами молодого чоловіка:

— Ну моя мама ж якось примудряється харчуватися і стільки не витрачати! Ну не знаю… у нас стільки на їжу ніколи не йшло.

А потім і понеслася: порошок для прання можна купувати й дешевший, побутову хімію можна замінити содою, мама так сказала. Шампунь для волосся надто швидко закінчується, навіщо такий дорогий туалетний папір, прати треба – коли назбирається повне завантаження для машинки, м’ясо можна пустити і на друге, а на перше залишити тільки бульйон.

«Мама завжди так робить», – класична приказка. – А це, виходить, ми на унітаз із тобою обидва працюємо.

— Слухай, а Тимофій узагалі в курсі, скільки і як витрачала його мама? Чому в такої ощадливої господині син досі без свого житла? – запитує сестра з усмішкою. – Вже за такого підходу на трійку б накопичила, точно. Чи цей метод тільки для невістки хороший? Свекруха сама, що говорила?

— У тому й річ, що свекруха співала синові на вухо, а при Лілі вона була – сама люб’язність, сиділа і підтакувала: “Так, Лілечка має рацію, зараз так все дорого, так дорого, а ви ж молоді, вам ще все хочеться”, – відповідає Марина. – Слизька, чисто вугор!

— Мамо, я втомилася лаятися, – видихнула донька якось зі сльозами. – Я втомилася доводити, що з одного яйця не приготувати трьох страв, мені дуже соромно, але я більше не хочу з ним жити.

— А чого соромитися, – підтримала Марина доньку. – Не хочеш – не треба. Збирай речі й тато їх перевезе, я з ним поговорю. Уявляєш, якщо зараз таке, то чого чекати в декреті? Одноразовий підгузок будеш прати і сушити?

Чоловік, як не дивно, ідею з розлученням підтримав. І навіть погодився з Мариною, що якби молоді пожили разом кілька місяців, можливо, й не було б цього шлюбу. Ліля повернулася додому, хоча Тимофій щиро не зрозумів: а що не так? Він Лілю не ображав, про спільне благо дбав, не сиділа ж дружина голодна.

— У всіх сім’ях є і суперечки, і сварки, – намагався він повернути Лілю. – Ми ж добре жили, і мама моя каже, що розійшлися на рівному місці.

Чи треба говорити, що про новий шлюб Ліля і чути не хоче, і нових стосунків не шукає, їй вистачило. Принаймні, поки що.

КІНЕЦЬ.