Я сподівалася, що діти поживуть у мене пару місяців і з’їдуть. Але, зважаючи на те, як шукає роботу Єгор, це затягнеться надовго. Раз на тиждень цей ледацюга одягає костюм і виїжджає на співбесіду. Між іншим, він туди їде не автобусом, а машиною, за яку сам майже рік не платить. І щоразу йому, «бідненькому» пропонують щось не те. Його то зарплата не влаштовує, то посада, то графік роботи, то розмір кабінету. Загалом це все більше схоже на відмазки, ніж на вагомі причини. У мене взагалі складається враження, що зять тільки вдає, що намагається знайти роботу. Я б на місці Єгора вже давно хоч кудись влаштувалася. Ну якому нормальному чоловікові сподобається, що його утримує жінка?

 

Єгор – мій зять – гол як сокіл. Я спочатку була проти того, щоб дочка будувала стосунки з цією пародією на чоловіка. Він – далеко не перший красень, свого житла немає, лише зарозумілість.

Але моя Маша ридала, не спала ночами та тупотіла ніжками: «Мовляв, люблю, жити без нього не можу». Загалом, попри мої протести, дочка вийшла за нього заміж. Ох, треба було мені рубати їхнє «кохання» на корені.

Спочатку молоді жили на квартирі у дочки, благо, вона їй у спадок від бабусі дісталася. Проте у її благовірного зі спадщини – лише шкарпетки, труси та «корона» на всю голову.

Поки працювали молоді на фірмі, все в них було гаразд. Але все радикально змінилося, коли обох скоротили. Маша, щоправда, через місяць на нове місце влаштувалася, а ось Єгор чекає на хорошу пропозицію вже 9 місяців.

Навіть дитину можна було за цей час народити, не те, що знайти роботу! Натомість напередодні звільнення зять оформив кредит на машину, який тепер ми з донькою гасимо. Я, бачачи, що молодим важко, запропонувала їм переїхати до мене, а свою квартиру здавати в оренду, щоб хоч якась копійчина була в сім’ї.

Так і вчинили. Я сподівалася, що діти поживуть у мене пару місяців і з’їдуть. Але, зважаючи на те, як шукає роботу Єгор, це затягнеться надовго. Раз на тиждень цей ледацюга одягає костюм і виїжджає на співбесіду.

Між іншим, він туди їде не автобусом, а машиною, за яку сам майже рік не платить. І щоразу йому, «бідненькому» пропонують щось не те. Його то зарплата не влаштовує, то посада, то графік роботи, то розмір кабінету.

Загалом це все більше схоже на відмазки, ніж на вагомі причини. У мене взагалі складається враження, що зять тільки вдає, що намагається знайти роботу. Я б на місці Єгора вже давно хоч кудись влаштувалася.

Ну якому нормальному чоловікові сподобається, що його утримує жінка? Але Єгора, мабуть, все влаштовує і нічого його не бентежить. Хіба що відсутність м’яса на столі може його напружувати. А ось де взяти гроші на це саме м’ясо, зять чомусь не питає.

Я вирішила, що потерплю ще тиждень, а потім попрошу молодих поїхати. А то виходить, що зятю немає для чого навіть на роботу йти, він і так добре влаштувався: нічого не заробляє, тільки їсть та спить.

Єгора навіть посуд помити не змусиш! Ось тільки одна марна тварина в моєму будинку вже є. І це – кіт. Другого такого не треба. Сподіваюся, що донька незабаром зрозуміє, що вона помилилася з вибором чоловіка і покине цього лінивця Єгора.

У будь-якому разі, я більше не маю наміру його терпіти у своєму будинку. Якщо хоче смачненько поїсти і їздити своєю машиною, – нехай іде і заробляє, а не відлежує боки. Жаль чоловіка мого немає в живих, він би йому давно мізки на місце поставив.

КІНЕЦЬ.